Page 19 - 4617
P. 19

ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ


                 Ван-дер-Поль Балтазар (1889–1959)

                                           Ван-дер-Поль Балтазар – фізик і математик. За-
                                           кінчив  Утрехтський  університет  (1916 р.),  займався
                                           в Дж. Флемінга в Лондоні і у Дж. Томсона в Ка-
                                           вендишської  лабораторії  Кембриджського  універси-
                                           тету (1916-1919 рр.), керував дослідженнями в елек-
                                           тротехнічній лабораторії в Ейндховені.
                                           Система Ван-дер-Поля – є “еталонною” моделлю те-
                                           орії коливань і нелінійної динаміки, що описує
                                           автоколивання і найпростіший варіант біфурка-
                                           ції  Андронова-Хопфа.  У  1920 р.  вивів  рівняння,
                                           що описує автоколивання в ламповому генераторі

                                           – рівняння Ван-дер-Поля (1926 р.).
                           
                   x      xx    2   x  0    Для розв’язання цього рівняння запропонував метод
                         2
                                           “повільно  змінних  коефіцієнтів”  (метод  Ван-дер-
                      Рівняння             Поля), котрий відіграв важливу роль у розвитку те-
                   Ван-дер-Поля            орії нелінійних коливань.
                 Над  вивченням  нелінійних  коливань  працювали  Л. І. Мандельш-
              там,        Н. Н. Боголюбов,            М. Д. Папалексі,            С. Е. Хайкін          і

              О. О. Андронов.

                  Леонід Ісакович Мандельшта́м (1879–1944)
                                            Л. І. Мандельшта́м  відзначив  важливість  нелі-
                                            нійних  проблем  не  тільки  для  радіотехніки,  а  й
                                            для теорії коливань взагалі і вказав на необхід-
                                            ність  розробки  нових  теоретичних  методів,  спеціа-
                                            льно  пристосованих  для  аналізу  нелінійних  про-
                                            блем.      У      1928 р.      відкрив       (спільно      з
                                            Г. С. Ландсбергом) комбінаційне розсіювання сві-
                                            тла на кристалах. Разом з М. Д. Папалексі вико-
                                            нав  дослідження  з  нелінійних  коливань,  розробив
                                            метод  параметричного  збудження  електрич-
                                            них  коливань,  запропонував  радіоінтерферен-

                                            ційний метод.
                  Микола Миколайович Боголюбов (1909–1992)
                                            Основні праці М. М. Боголюбова присвячені аси-
                                            мптотичним  методам  нелінійної  механіки,
                                            квантової теорії поля, статистичної механіки, варі-
                                            аційного  числення,  наближеним  методам  матема-
                                            тичного  аналізу,  диференціальних  рівнянь  і  рів-
                                            нянь математичної фізики, теорії стійкості, те-
                                            орії  динамічних  систем.  Розробив  методи  асим-
                                            птотичного  інтегрування  нелінійних  рівнянь,
                                            що описують різні коливальні процеси, і дав їм ма-
                                            тематичне обґрунтування. У 1956 р. довів теорему
                                            «про  вістря  клина»  в  теорії  функцій  багатьох

                                            комплексних змінних.


                                                           19
   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24