Page 12 - 4568

До більш пізніх описів слов'янських земель, зокрема України, належать арабські,
автори яких цікавилися географічними подробицями, побутом сусідніх народів,
торговельними шляхами. Цю інформацію вони збирали від своїх купців, що їздили в
торговельних справах до Києва та інших міст Русі, або зустрічали в різних країнах світу
українських купців. Ці відомості здебільшого уривчасті, однобічні й стосуються переважно
тих сторін життя та звичаїв, які здавалися їм найбільш дивними. Меншою мірою вміщено
подробиці географічні та етнографічні. Однак відомості арабських письменників цінні тим,
що поповнюють давню історію України (до IX ст.) деякими деталями.
Інформацію про слов'ян і Русь-Україну містять твори арабських письменників VIII-
IX ст. Серед них – ібн-Хордадбег, ібн-Фадлан, аль-Масуді, ібн-Даст, ібн-Хаукаль.
Візантійські джерела VI-X ст. стосуються переважно боротьби візантійських
імператорів з київськими князями дохристиянських часів. Найвідоміші серед них твори
Прокопія Кесарійського (друга половина VI ст.), патріарха Фотія (IX ст.), імператора
Костянтина Порфирородного (X ст.).
Відомості про Україну епохи Київської Русі в західноєвропейських джерелах
з'являються ще рідко. На відміну від арабських, вони більше уваги приділяли матеріальному
боку життя, їх дивувало багатство землі, пишність княжого побуту, розміри столиці - Києва.
Мало приваблювала мандрівників територія України в часи монгольської навали (XIII ст.).
Більше їх стало з'являтися в XV, ще більше – в XVI ст.
Серед перших європейських мандрівників по Україні був Бруно з Кверфурта
(Німеччина), що побував у Києві у Володимира Великого. Докладнішою є хроніка про
українську землю Тітмара, єпископа Мерзебурзького (X-XI ст.). Папський легат до Золотої
Орди Джованні де Плано Карпіні писав, що в 1246 р. мандрував через «Русію» і двічі
побував у Києві. Віллем Рубрук з Брабанту, посол до Золотої Орди від французького короля
Людовіка IX, в 1252 р. їхав через Крим, Перекоп і Донщину.
У XV-XVI ст. про Україну дедалі частіше починають писати різні мандрівники, що
подорожували із Західної та Південної Європи на Схід (Ж. де Лянуа, А. Контаріні,
С. Герберштейн, М. Литвин, Е. Лясота).
Французи, німці, італійці, англійці, шотландці, данці, шведи, голландці, сирійці, які
вперше вступають на українську землю за часів Козацької держави, зазвичай описують
Україну в прихильних тонах, нерідко із захопленням, і відзначають привабливі риси
українців. Одним з найдокладніших описів України цих часів є щоденник подорожі Павла
Алеппського, який подорожував Україною в 1654 і 1656 pp. разом зі своїм батьком,
антіохійським патріархом Макарієм III. Переконливим доказом інтересу до України є
інформація, зафіксована в «Описі України» французького військового інженера Гійома
Боплана (XVII ст.). У ІХ–ХV ст. Русь, внаслідок свого географічного положення, була
центром перетину торгових шляхів із Сходу на Захід та з Півдня на Північ, через її територію
пролягали «Волзький великий торговий шлях», «Шлях з варяг в греки». Особливо тісними
були зв'язки Русі з Візантією. З прийняттям християнства з Візантії на Русь потягнулися
служителі церкви, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. У середньовічній Русі аж до
XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був
«гість».
Із прийняттям в 988 р. християнства на Русі активно почало розвиватися паломництво.
У Київській Русі його умовно можна розділити на паломництво всередині держави,
пов’язане зі заснуванням перших монастирів, і паломництво за межі Русі, насамперед, у
Палестину, «Царьград» (Константинополь), на гору Афон. До перших прочан, що
відправлялися за межі Русі, можна віднести преподобного Антонія – засновника Києво-
Печерського монастиря, а також першого ігумена Києво-Печерського монастиря Варлаама,
що здійснив паломництво у Святу Землю в 1062 р. Першим же прочанином, що залишив
докладний опис своєї подорожі, був ігумен одного із чернігівських монастирів Данило (друга
половина XI – початок XII ст.). Паломництво за межі Русі вимагало значних коштів і часу,

11