Page 13 - 4568

тому масовий характер воно так і не отримало. Більш розповсюдженим було паломництво
руськими святинями.
Активізація паломництва сприяла зародженню готельної справи на Русі. Однак більш
активно воно починає розвиватися в часи монголо-татарського ярма, в XII – XIII ст. великі
володіння монголів вимагали добре налагодженого зв’язку із завойованими землями. Тому
на територіях, що перебували під монголо-татарським ярмом, виникла мережа янбів або
ямбів, що розташовувалися один від одного на відстані одного дня кінного шляху. Згодом
назва янби (ямби) на Русі трансформувалася в «ями». Вже у XV ст. у Московській державі
виникає досить розвинена мережа доріг та ямів, тобто поштових станцій, які перебували у
віданні Ямського наказу – установи, що опікувалася поштовою справою. До XV ст. також
відноситься і будівництво в великих містах гостинних дворів, в яких, крім розміщення і
харчування, також передбачалися приміщення для здійснення комерційних операцій.
Після звільнення від монголо-татарського ярма в Росії знов активізується паломництво.
Серед мандрівників того часу варто виділити купця Василя Позднякова, який здійснив у
1558–1561 рр. паломництво в Єрусалим. Пізніше, у XVIII ст. тривалу подорож здійснив
Василь Григорович-Барський, якого можна назвати родоначальником українського туризму.
У XVI – першій половині XVII ст. одним із торговельних центрів Східної Європи був Київ,
через який проходили купецькі каравани з Польщі, Кримського ханства, Туреччини,
Молдови, Греції, Угорщини, країн Західної Європи, що прямували до Московської держави.
Після приєднання України до Російської імперії (кінець XVIII ст.) почалось будівництво
поштового тракту від Москви до Києва через Калугу, Глухів, Путивль, Конотоп з поштовими
дворами та станціями, що одночасно виконували функції готелів. Проте помітний розвиток
готельного господарства в царській Росії розпочинається лише в другій половині XIX ст.
Основним центром забудови стає Київ. З появою електрики та будівництвом перших
залізниць помітно зросла кількість туристів, які прибували до Києва. У XIX ст. розгортається
будівництво готелів і на півдні України.
Наприкінці XIX – початку ХХ ст. українські землі залишалися розділеними між двома
імперіями: Російською й Австро-Угорською. Розвиток туризму в Південній, Центральній,
Північній і Східній Україні відбувався в контексті розвитку туризму в Російській імперії, і
був невіддільним від загальноросійських процесів.
Наприкінці ХIХ ст. на західноукраїнських землях спостерігався підвищений інтерес до
історії рідного краю, мови, звичаїв. Все це лягло в основу розвитку краєзнавства в Західній
Україні. Особливого поширення набули походи та подорожі з метою збору інформації про
самобутність народів, що заселяли Галичину, Буковину, Прикарпаття, Закарпаття, їх
національну культуру, історію тощо. Найбільш активними мандрівниками в той час були
молоді люди, переважно студенти із Галичини. Серед західноукраїнських мандрівників, у
першу чергу, слід виділити представників так званої «Руської трійці» Маркіяна Шашкевича,
Якова Головацького та Івана Вагилевича, які першими підняли питання про організацію
краєзнавчих подорожей Західною Україною, при цьому вони безпосередньо багато
подорожували, збираючи найцікавіший матеріал про побут, культуру, фольклор
західноукраїнських народів, що згодом був ними опублікований в альманасі «Русалка
Дністрова» (1837 р.)
Наприкінці XIX – на початку XX ст. на українських землях за прикладом деяких
європейських країн почали створюватися перші туристські організації й товариства,
формуватися туристські регіони і курортні зони. Загалом же туризм не став на цих
територіях масовим явищем, на тому етапі він залишався ще привілеєм вищих прошарків
суспільства - аристократії й буржуазії, оскільки саме ці соціальні верстви мали достатні
кошти. У свою чергу, творча інтелігенція прагнула використати туризм і екскурсійну справу
для просвіти народу й піднесення його національної свідомості. У дореволюційний період
туризм належав до сфери громадсько-суспільної діяльності і тому значну роль у становленні
туризму на українських землях відігравали видатні суспільно-політичні діячі, вчені,
прогресивна національна інтелігенція.

12