Page 168 - 4489

негерметизованих вузлах тертя; з дуже високою – погано надходять до
поверхонь, що труться.
Ефективна в’язкість. На відміну від олив в’язкість мастил залежить не
тільки від температури, але й від градієнта швидкості зсуву. При збільшенні
швидкості деформації в’язкість різко знижується, тому звичайно говорять про
ефективну в’язкість мастил  за заданого градієнта швидкості D і постійної
температури. Зміна в’язкості від швидкості деформації визначається в’язкісно-
структурною характеристикою (ВСХ) і є відношенням в’язкостей мастила за
-1
постійної температури і двох градієнтах швидкості деформації (10 і 100 с ). Чим
вища величина ВСХ, тим кращі експлуатаційні властивості мастила.
Суттєвий вплив на в’язкість мастила має температура, з підвищенням якої
в’язкість мастила знижується. За мінімальних робочих температур в’язкість
-1
мастила немає перевищувати 2000 Пас ( D = 10 с ). Про вплив температури на
в’язкість мастил судять за в’язкісно температурною характеристикою (ВТХ).
ВТХ мастил більш кращі, ніж олив, на яких вони виготовлені, тому що значна
доля опору течії мастил витрачається на руйнування структурного каркасу, а
міцність його порівняно мало змінюється при зміні температури.
В’язкість мастил, як і границя міцності, залежить від типу загусника, його
концентрації, розміру частини, в’язкості дисперсного середовища і технології їх
виготовлення. Для найбільш поширених мастил в’язкість немає бути меншою
о
-1
100…1500 Пас (D = 10 с ; t = 0 С).
Для визначення в’язкості мастила використовують автоматичні капілярні
візкозиметри (АКВ-2 і АКВ-4) і ротаційний візкозиметр (ПВР-1). Визначення
в’язкості на приладі АКВ-4 основане на замірі швидкості, з якою досліджуване

мастило під дією пружини протискується через капіляр, а визначення в’язкості
на приладі ПВР-1 – на замірі опору, який чинить мастило обертанню
сердечника, що міститься в зазорі між сердечником і корпусом приладу.
Величина в’язкості мастил визначає прокачування їх за низьких
температур, стартові характеристики і опір обертанню при встановленому
режимі роботи, а також можливість заправки вузлів тертя.
Механічна стабільність (тиксотропні перетворення). Специфічною
особливістю пластичних мастил є зміна їх реологічних характеристик при
механічному руйнуванні і в процесі наступного “відпочинку”. При роботі
мастил у вузлах тертя зменшується їх межа міцності і в’язкість з наступним
зростанням цих показників після припинення механічної дії. Такі дисперсні
системи, які самовільно відновлюються, називаються тиксотропними.
Тиксотропні властивості мають тільки мастила, які після руйнування здатні
відновлюватися. Здатність мастила протистояти руйнуванню в умовах роботи
підшипника називають механічною стабільністю. Мастила з малою механічною
стабільністю швидко руйнуються, розріджуються і витікають з вузлів тертя

(наприклад, гідратовані кальцієві мастила). Погано також, якщо мастило при
відпочинку після руйнування сильно ущільнюється (наприклад, натрієво-
кальцієві мастила). У такому випадку сильно затверділе мастило перестає

167