Page 164 - 4489

7.5 Пластичні мастила

7.5.1 Склад пластичних мастил і вимоги до них. Пластичні мастила – це
висококонцентровані тіксотроп-ні дисперсії твердих загусників у рідкому
середовищі. Характерною ознакою їх є здатність зберігати форму, не
розтікатися по поверхні, не витікати з вузлів змащування. Оскільки міцність їх
мала, то вони займають проміжне місце між рідкими та твердими мастильними
матеріалами.
Як правило, мастила – це трикомпонентні колоїдні системи, які містять
дисперсне середовище – рідку основу (70…90 %), дисперсну фазу – загусник
(10…15 %), модифікатори структури, добавки – присадки, наповнювачі (1…15

%). Як дисперсне середовище (основу) мастил використовують оливи
нафтового (мінерального) і синтетичного походження, рідше їх суміші. Вони
визначають їх мастильні властивості, в’язкісно-температурні і
низькотемпературні характеристики, хімічну і колоїдну стабільності, стійкість
до радіації, агресивного середовища. Мінеральні оливи (індустріальні,
трансформаторна, веретенна, трансмісійні) застосовують перед усім для
виготовлення мастил загального призначення, що працюють в діапазоні
температур від мінус 60 до плюс 150 °С. До синтетичних олив відносяться
кремнійорганічні рідини: полісилоксани, складні ефіри, полігліколі, фтор- і
хлорорганічні речовини. Їх використовують для виготовлення мастил, які
застосовують у високошвидкісних підшипниках, що працюють в інтервалі
температур від мінус 70 до плюс 2500 °С та за значних контактних

навантаженнях. Мастила на синтетичній основі стійкі до радіації, дії сильних
кислот та лугів, вогнестійкі. Для більш ефективного використання мастил і
регулювання їх експлуатаційних властивостей, наприклад:
низькотемпературних, мастильної здатності, захисних властивостей,
застосовують суміші синтетичних і мінеральних олив.
Загусниками служать солі високомолекулярних жирних кислот – мила,
тверді вуглеводні – церезини, парафіни, віск, петролатуми, неорганічні
(бентоніт, силікагель, технічний вуглець) та органічні (пігменти, кристалічні
полімери, похідні карбаміду) речовини. Найбільш розповсюджені загусники –
мила і тверді вуглеводні. Загусник утворює у мастилі твердий структурний
каркас, у середині якого є олива. Висока концентрація загусника запобігає
коагуляції частинок і надає мастилам пластичності, пружності та інших
властивостей, завдяки яким вони суттєво відрізняються від рідких мастильних
матеріалів. Від типу загусника залежать верхня температурна межа
застосування мастила, водостійкість, його, антифрикційні та захисні
властивості, механічна, колоїдна і хімічна стабільності.

163