Page 170 - 4489

Колоїдна стабільність мастил визначається на консистометрі КСА згідно з
ГОСТ 7142-74. Цей метод оснований на замірі рідкої основи, яка відпресована з
деякого об’єму мастила, що перебуває між шарами фільтрувального паперу за
о
температури 20 С протягом 30 хв. Для пластичних мастил вона не повинна
перевищувати 5…30 %.
Хімічна стабільність – це стійкість мастила проти окислення киснем
повітря при зберіганні і експлуатації. Хоча в широкому розумінні – це є
відсутність змін властивостей мастил при дії на них хімічних реагентів (кислот,
лугів, кисню). Окислення знижує антикорозійні властивості мастил, спричиняє
їх знеміцнювання, погіршення колоїдної стабільності, зниження температури
краплепадіння, змащувальної і захисної здатностей. Хімічна стабільність
особливо важлива для тих мастил, які заправляються у вузли тертя 1…2 рази
протягом 10…15 років чи раз на весь період експлуатації (“вічні”), а також для
о
мастил, що працюють за високих температур (>100 С), у тонких шарах і в
контакті з кольоровими металами (мідь, свинець, бронза, олово), які є

каталізаторами окислення.
Оцінка хімічної стабільності мастил основана на прискоренні окислення їх
о
під дією високої температури (120 С) і каталізаторів та визначенні кислотного
числа (ГОСТ 5734-76). Кислотне число не повинно перевищувати 3,0 мгКОН/г
мастила. Мастила з низькою хімічною стабільністю мають невеликий строк
експлуатації, вимагають частої заміни, що веде до їх перевитрати. Хімічна
стабільність залежить від природи рідкої основи і загусника. Сучасні мастила
готують на базі високоякісних олив і хімічно стійких загусників з додаванням
антиокислювальних присадок і дезактиваторів металів. Якщо на поверхні
мастила з’явилась тверда кірка під час зберігання в результаті окислення, то
таке мастило не придатне для використання.
Термічна стабільність – це здатність мастила не змінювати своїх
експлуатаційних властивостей, передусім не згущуватись при дії високих

температур. Деякі мастила, зокрема приготовлені на синтетичних жирних
кислотах, комплексні, зазнають за підвищених температур зміцнення аж до
втрати пластичності. Термозміцнення затруднює надходження мастила до
робочих поверхонь, погіршує його адгезію.
Оцінюють термоущільнення мастил за зміною границі міцності їх до і після
витримування за підвищених температур; відношення величин беруть у
відсотках. На процес термоущільнення значно впливає наявність в мастилі
вільних лугів, ПАР, а також хімічний склад (полярність) дисперсного
середовища. Так, наприклад, літієві і натрієві мастила з підвищеним вмістом
лугів більш схильні до термоущільнення.
Випаровування – це показник, який характеризує стабільність складу
мастил під час зберігання та експлуатації. Оскільки мастила працюють за
високих температур, випаровування дисперсного середовища може негативно
впливати на експлуатаційні властивості самих мастил. Втрата рідкої основи в
результаті випаровування веде до збільшення концентрації загусника, що
супроводжується збільшенням границі міцності і погіршенням

169