Page 35 - 4488

ґрунтовки поверхню труб треба знежирити клоччям чи
ганчір'ям, попередньо змочивши їх уайт-спиритом.
Ґрунтовку наносять не пізніш як через одну годину на
суху очищену поверхню рівним шаром без патьоків,
пропусків і бульбашок. Її треба наносити методом
розпилювання. Кінець труби на віддалі 100-150 мм від торця
не грунтують.
Липкі полімерні стрічки, що їх застосовують в
ізолюванні, не повинні мати наскрізних пошкоджень,
прорваних місць, складок і здуття. Лакофарбові матеріали
повинні відповідати вимогам відповідних стандартів чи іншої
технічної документації, затвердженої за встановленим
порядком. Якість матеріалів, що надходять, повинна бути
підтверджена сертифікатами.
Фактичну товщину нанесених ґрунтовки й покрить
визначають за допомогою приладів "Місrotest", "МИП-10",
"ТМ-30". Суцільність покриття ґрунтовки чи емалей, а також
полімерних липких стрічок перевіряють іскровим дефектоско-
пом (типу "ДЕП-1", "ДЕП-2", "Крона" чи "Ноliday detector"
модель АП).
Ізолюючі стики, полімерні липкі стрічки наносять із
нахлистом. Застосування електрохімічного захисту є
обов'язковим доповненням до захисту трубопроводу
ізоляційними покриттями. Катодний захист застосовують
переважно для захисту відносно коротких ділянок підводних
трубопроводів. На морських підводних трубопроводах
великої довжини доцільно застосовувати протекторний
захист. З'єднання трубопроводу з протекторами, які мають
більш негативний потенціал, ніж метал труби, створюють
гальванічну пару, в якій трубопровід є катодом, а протектор -
анодом. Захисний струм спливає у морську воду з протектора,
який зазнає корозії. Отже, корозійний процес переміщається із
трубопроводу, який захищають, на протектор. Мінімальний
захисний потенціал труби в морській воді має бути 0,85 В
стосовно мідносульфатного електрода.
Для трубопроводів, які мають суцільне бетонне
покриття, доцільно застосовувати конструкції протектора
браслетного типу. Такий протектор складається з двох

34