Page 8 - 4487

3.Стан мовної наукової культури
Роль науки в житті суспільства за останнє століття надзвичайно зросла. Вона
перетворилася у величезний соціальний організм, безпосередню виробничу силу суспільства,
стала невід'ємним засобом соціального управління. Такі процеси диктують зміни в науково-
дослідній роботі вищої школи. Ця діяльність вимагає постійної розумової праці, умінь
інтерпретувати різні концепції і теорії, здатності до творчого осмислення аналізованого
матеріалу, прагнення до саморозвитку тощо.
Водночас лавиноподібний розвиток науки впливає і на формування якісних рис
наукового дискурсу, що, відповідно, загострює увагу до мовної культури науковця, котрий
має відзначатися розвинутим чуттям наукової мови, мовним смаком, умінням здійснювати
толерантне наукове спілкування українською мовою.
Про функціонування державної мови в науковій сфері йдеться в однойменній постанові
ВАК України від 12. 03. 1998р. Згідно з постановою Головної ради підготовка рукописів
дисертаційних досліджень здійснюється державною мовою. Питання стосовно "досконалого
володіння українською науковою фаховою термінологією і сприяння її широкому
впровадженню в практику наукової та педагогічної роботи" в загальних рисах окреслюються
в Державній програмі розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр.
З'явилися підручники з культури професійного мовлення, у вищих навчальних закладах
читаються курси з основ наукових досліджень, культури мови, риторики.
Однак разом із позитивом і стрімким зростанням кількості дослідників можна сьогодні
констатувати дефіцит мовної культури. Мова наукових статей, монографій, дисертацій
залишається невисокою. Чужоземний інформаційно-культурний тиск на державну мову,
витіснення її "на периферію наукового життя і побуту" детермінують недостатній
автоматизм у володінні українською науковою мовою. Наукові тексти часто
перенасичуються малозрозумілими термінами, необґрунтованим використанням авторських
термінів, наявні стилістичні, орфографічні, пунктуаційні помилки.
Потенційним чинником авторитету української наукової мови може стати формування
мовних особистостей молодих дослідників. У вищій школі майбутньому фахівцеві важливо
не тільки досконало опанувати методологію наукової творчості, а й оволодіти уміннями
вільно, нормативно послугуватися національною науковою мовою в усіх її підстилях.
У своїй статті П. Селігей «Заговори, щоб я тебе побачив, або Мова науки очима лінгвіста»
порушує проблему так званої «пташиної мови» в наукових роботах. Подаємо фрагмент
статті.
Ще 1890 р. А.Чехов в одному з листів писав: «Наші пп. геологи, іхтіологи, зоологи та
інші страшенно неосвічені люди. Пишуть такою суконною мовою, що не лише нудно читати,
а навіть часом доводиться фрази переробляти, щоб зрозуміти. Зате поважності й серйозності
хоч залийся. По суті, це свинство». Спливло відтоді понад століття, а хура й нині там. Кому з
нас не траплялися такі, наприклад, перли: «З уваги на це дискурсія ставала зрідні семантиці,
зануреній у духовно-символічну діяльність й естетико-культурну творчість модерного
суб’єкта. Автономізація зображення фіксувала зростання умовності, вибірковості й
релятивності художнього мислення, активність означувальних процесів, суб’єктивність
культурної творчості індивіда та його екзистенціальну «заангажованість», а також
важливість культурної міфотворчості, метафізику духовних поривань».
Явище це називають по-різному: наукоподібний або псевдонауковий стиль,
схоластичний виклад, пташина мова, а найчастіше — науковий жаргон.
В очі одразу впадає термінологічне безкультур’я. Тут тобі й захаращення тексту
малозрозумілими новотворами (евентуально-віртуальні парадигми, асиметрична
структурно-акумулятивна взаємодія), і вигадування непотрібних синонімів для звичних
термінів (знижений елемент рельєфу замість низовина, фактологічна апробація замість
перевірка), і зловживання запозиченнями (симультанний замість одночасний,
вербалізувати замість висловлювати, континуїтет замість безперервність).

7