Page 7 - 4487

Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити
таким чином:
Що? Скільки? Чому? Як? – на ці запитання має дати відповідь наука.
Як зробити? – на це запитання дає відповідь методика.
Що зробити? – це сфера практики.
Наукове знання може бути відносним або абсолютним. Відносне знання відрізняється
від абсолютного певною неповнотою збігу образу з об’єктом.
Наука характеризується такими основними ознаками:
 наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій концепцій, законів,
закономірностей, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);
 наявністю наукової проблеми, об’єкта і предмета дослідження;
 практичною значущістю як явища (процесу), що вивчається, так і знань про
нього.
Кожен народ репрезентує свої досягнення в науці, освіті, техніці, культурі через мову.
Мова фіксує і зберігає результати пізнавальної діяльності: «вона відноситься до всіх інших
засобів прогресу, як перше й основне» (О. Потебня). Рівнем розвитку рідної мови
відображається рівень розвитку інтелекту нації – носія цієї мови.
Псевдонаука – вчення, що описує реальний світ, але при цьому припускається певних
помилок. Псевдонаука імітує науку, але за своєю суттю такою не є. Близькі за значенням
терміни: «лженаука», «паранаука», «квазінаука», «альтернативна наука», «неакадемічна
наука». Різниця між наукою та псевдонаукою виявляється при безпосередньому залученні
фрагментів псевдознання до контексту науково-пізнавальної діяльності. Перелічимо
характерні риси псевдонаукового вчення.
1. Ігнорування чи спотворення фактів.
2. Відмова від перевірки теоретичних тверджень результатами спостережень на користь
апеляції до «здорового глузду» чи «авторитетної думки».
3. Використання в основі теорії постулатів, не підтверджених незалежними
емпіричними дослідженнями.
4. Неможливість повторення результатів досліджень.
5. Використання у науковій роботі політичних і релігійних установок, догм.
6. Отримання в проведеному дослідженні як наукового результату різних класифікацій
(крім природних), систематизацій, типологій тощо. Річ у тім, що таких класифікацій,
систематизацій, типологій, причому виконаних з конкретним дотриманням логічних
правил поділу, існує безконечна кількість, а це в науці суперечить вимозі
визначеності. Тому такі результати не належать до числа наукових.
7. Логічна недоведеність отриманих результатів, тобто наявність в аргументації
(доведенні чи спростуванні) логічних помилок. Наприклад, закономірність, виявлена
в конкретний час і в конкретному місці, видається за таку, що має місце завжди й
усюди. Переліки таких типових помилок в аргументації подано в літературі з логіки.
8. Створення штучних проблем там, де їх насправді немає, або багато порядкове
безпідставне ускладнення проблем, які реально існують.
9. Використання псевдо термінів, у яких нема чітких визначень або нема об’єктів
реального світу, які б вони позначали. Тексти, підготовлені з нагромадженням
великої кількості таких псевдо термінів, називають ще «пташиною мовою» (термін
«пташина мова» використовують тому, що таку штучну й надзвичайно заплутану
мову, як правило, ніхто не розуміє. Як результат, деякі науковці, соромлячись
показати свою начебто «некомпетентність») вдають, що їм усе зрозуміло й вважають,
що робота виконана на належному науковому рівні).
10. Неможливість проведення тесту, який би доводив хибність запропонованої
здобувачем теорії. Інакше кажучи, якщо якась теорія може пояснити абсолютно все,
то до числа наукових її не зараховують, хоча можуть використовувати і, як відомо,
використовують у практичній діяльності.

6