Page 19 - 4487

пасивні на -ний, -тий, наприклад, вимірний, обслуговний, затискний, захопний,
швидкорізальний тощо; або пропонувалося замінювати активні дієприкметники
описовими конструкціями. В таких реченнях перевага надавалася займенникові що як
єдиному властивому українській мові засобу граматичного сполучення підрядних
означальних речень з головним, а котрий і який вважалися невластивими українській
мові.
Невластивими українській мові мовознавці тих років вважали і віддієслівні
іменники з суфіксом -к- на означення процесу дії (заготовка, рубка, переналадка,
посадка, перевозка, переплавка, сушка, правка, чистка, доставка тощо), хоч у ті роки
вони все частіше стали з’являтися в українській мові. Ці іменники присутні у всіх
слов’янських мовах, але ніде вони так не поширені, як у російській мові. Саме тому
збільшення кількості віддієслівних іменників з суфіксом -к- в українській мові того
періоду, особливо в сфері термінологічної лексики, розцінювалося мовознавцями як
наслідок негативного впливу російської мови; їх рекомендувалося заміняти на іменники з
суфіксом -ання ( -яння) (доставляння, трактування, копання, відмивання, відкочування)
або безсуфіксні іменники (перевіз, розтяг, навар, похід, вичерп, розпоряд).

Питальний план
1. Чому у 20 – 30-ті роки ХХ ст. українськими вченими далеко не
однозначно розв’язувалося питання про активні дієприкметники?
2. Як вчені розцінювали збільшення кількості віддієслівних іменників із
суфіксом –к- в українській мові?
Тезовий план
1. Учені вважали, що українська мова не знає активних дієприкметників
на -чий, а в ній є лише пасивні на -ний, -тий.
2. Збільшення кількості віддієслівних іменників з суфіксом -к- в
українській мові мовознавці розцінювали як наслідок негативного
впливу російської мови.
Номінативний план
1. Питання про активні дієприкметники на –чий в українській мові.
2. Трактування українськими мовознавцями віддієслівних іменників з суфіксом -
к- на означення процесу дії.

3 Анотування – це процес створення анотація. Анотація – це стисла характеристика
змісту книги, статті тощо. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише
інформує про наявність наукового джерела певного змісту і характеру. Анотація
допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної інформації. Сутність і
призначення анотації полягає в тому, що, стисло характеризуючи джерело інформації,
вона відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі.
Анотація складається з двох частин: бібліографічного опису і власне тексту.
Вимоги до анотації:
– мова анотація має бути науковою, нормативною, лаконічною, без довгих і
занадто складних речень; не варто вживати зайві фрази, вставні слова,
перенасичувати текст складними підрядними конструкціями;
– загальний обсяг анотації не повинен перевищувати 500 друкованих знаків;
– інформація в анотації не повинна повторюватись;
– в анотації обов’язково повинно зазначатись, що нового несе анотоване
наукове джерело в порівнянні з іншими, близькими до нього тематикою й
цільовим призначенням;
– в кінці з абзацу треба зазначити адресата наукового джерела.

Наприклад:

18