Page 18 - 4487

необхідно постійно перевіряти себе, чи не припустилися ви якогось хибного розуміння
певних положень або якоїсь неточності.
Перечитування раніше читаних творів через значні проміжки часу буває дуже
корисним. Читач може знайти в них багато того, на що раніше не звернув уваги.

2 Конспект (від. лат. conspectus – огляд) – це короткий письмовий виклад змісту
книги, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних
положень, фактів і прикладів. Конспект ведеться в окремому зошиті.
Етапи конспектування.
1. Занотувати паспортні дані книги, над якою працюєте:
Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.
2. Записати план конспекту. Його основою може бути зміст книги. У тексті конспекту треба
пронумерувати чи подати назви пунктів плану.
3. Матеріали конспекту доречно записувати на одній, правій сторінці зошита, а зліва
записувати власні думки, коментарі, оцінки. Під час записування слова треба скорочувати
так, щоб вони однозначно встановлювалися за контекстом. Варто використовувати
загальноприйняті скорочення, також можна виробити свою систему умовних позначень,
символів. Найважливіші фрагменти авторського тексту слід оформляти шляхом цитування.
Цитата, як відомо, – різновид прямої мови. Варто нагадати, що цитата береться в лапки; у
кінці цитати в конспекті треба зазначити в дужках джерело – сторінку (с. 14); на місті
пропуску слів у цитаті ставлять крапки (…), пропуску речень – крапки в кутових дужках ([
…]); потрібно відтворювати різні авторські виділення у тексті: напівжирний шрифт –
прямою лінією; курсив – хвилястою; розрядку – пунктиром.
Узагальнення та «згортання» інформації наукового джерела до рівня плану
(питального, тезового, номінативного) – важливий етап конспектування. Кожен пункт плану
в невеликому тексті відповідає абзацу чи кільком абзацам.
Етапи складання плану.
1. Уважно прочитати текст, визначити ключові слова, словосполучення та речення.
2. Поділити текст на структурно-змістові частини (фрагменти).
3. Вилучити головну інформацію з кожного фрагмента тексту.
4. Записати кожен пункт плану.
Відомо, що записати кожен пункт плану можна по-різному: у формі запитань,
відповідей на запитання, у формі односкладних номінативних речень. Саме тому існують
різні види планів: питальний, тезовий, номінативний. Якщо необхідно виокремити
додаткову інформацію, то складають розгорнутий план (пункти ділять на підпункти).
Пам’ятайте:
– при складанні питального плану кожне наступне запитання повинно бути
пов’язане з попереднім;
– тези – це стисло сформульовані положення, твердження, ідеї того чи іншого
тексту; зв'язок між тезами лише логічний; тези – це, як правило, прості
поширені речення; тезовий план найчастіше містить 5-6 тез;
– у називних речення підмет виражено іменником або субстантивованою
частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного
відмінка.

Спробуймо скласти різні види планів до наведеного тексту.
У 20 – 30-ті роки далеко не однозначно розв’язувалося в українській мові, зокрема,
питання про активні дієприкметники. Ряд мовознавців (наприклад, М.Сулима, О.Курило,
С.Смеречинський) повністю заперечували право на вживання в українській літературній
мові активних дієприкметників на -чий (плануючий, незадовольняючий, керуючий);
заперечувалися вони в багатьох посібниках з української мови, що тоді з’являлися
друком. Учені вважали, що українська мова не знає таких дієприкметників, а в ній є лише

17