Page 71 - 4444
        P. 71
     завдяки  власним  зусиллям  повинна  пройти  свій  унікальний  життєвий  лілях.
               "Масова, стандартизована» людина - це несправжня людина; в ній не має нічого
               унікального і неповторного, що й робить людину індивідуальністю.
                     У  такому  підході  і  такій  оцінці  людини  та  її  призначення  проявляється
               гуманістична спрямованість філософії Хайдеггера.
                     Ще  два  відомі  французькі  екзистенціалісти  Жан  Поль  Сартр  (1905-1980)
               Альбер Камю (1913-1960) філософські погляди яких в цілому збігаються з по-
               глядами їхніх німецьких колег. У системі поглядів Сартра, яка включає і пошук
               синтезу  акзестенціалізму  з  марксизмом,  і  розробку  концепцій  її  негативної
               діалектики,  головне  місце  посідає  концепція  свободи.  Свободу  людини  він
               розглядає в дусі повного індетермінізму. Свобода - це "дірка в бутті", оскільки
               людина є такою, якою вона себе вільно обирає. Справді, якщо існування передує
               сутності,  то  посиланнями  на  раз  і  назавжди  дану  людську  природу  нічого
               пояснити не можна. Інакше кажучи, немає детермінізму, людина вільна, людина
               - це свобода.
                     Парадоксальним чином свобода із мети перетворюється на приреченість -
               людина  приречена  на  свободу  через  свою  відповідальність  і  перед  собою,  і
               перед  іншими  людьми.  Не  менше  парадоксів  в  екзистенціальних  пошуках
               А.Камю. Так, у "міфі про Сізіфа" на основі античного міфа про те, що Сізіф був
               приречений  богами  підіймати  на  гору  камінь,  який  знову  і  знову  котиться
               донизу,  Камю  розкриває  далеко  не  тривіальний  вимір  людського  життя  -
               трагічний егоїзм. Навіть тоді коли у Сізіфа не має жодної надії на осмисленість
               того, що він "робить", — а це було його життя (якщо це можна назвати життям),
               — він не здається, він цінує свою гідність. Тут прямо як у словах Лесі Українки:
               "без надії таки сподіватись...".
                     Філософська  мудрість  XX  ст.  перекликається  з  самим  життям:  філософи
               відтворили  такі  звичайні  і  незвичайні  колізії  нашої  доби,  які  пробуджують
               творчу  думку,  совість,  а  головне,  допомагають  людям.  Хіба  це  не  до  нас
               звертається Камю прикладом свого Сізіфа: "Так, важко. Так, в тумані контури
               майбутнього.  Але  завжди,  за  самих  несприятливих  умов;  слід  залишатися
               людиною, берегти як найвищу цінність свою людську гідність"!
                                                               70
     	
