Page 51 - 4444

Філософія Фіхте, викладена у праці "Науковчення", розчленовується на дві

частини - на "теоретичне науковчення" і "практичне науковчення". Щоправда, у

ній відсутній синтез цих двох частин вчення, але його здійснює Шеллінг.

"Система трансцендентального ідеалізму" Шеллінга складається з трьох

ступенів - "системи теоретичної філософії"", "системи практичної філософії"", і

"філософії мистецтв".

Аналогічні думки висловлює і Гегель, хоч вся його система не грунтується

на зв'язку між теоретичним і практичним. Так, розділ "Ідея" в третій частині

"Науки логіки" розгортається традиційно: "теоретична ідея - ідея блага -

абсолютна ідея".

Таким чином, першою характерною рисою структури філософської

системи є підпорядкування теоретичного розуму практичному. І.Кант з цього

приводу пише: "Через практичний закон, який заповідає нам існування

найвищого можливого в світі блага, постулюється можливість і об'єкта чистого

практичного розуму, об'єктивної реальності якому, не міг надати спекулятивний

(теоретичний) розум ("Критика практичного розуму").

Афористично формулює цю проблему Фіхте: "Ми діємо не тому, що пі-

знаємо, а пізнаємо тому, що призначені діяти; практичний розум є корінь

всякому розуму".

Нарешті, Гегелю належить глибока думка про перевагу практичного над

теоретичним, бо «перше має достоїнство не тільки загального, але й просто

дійсного». До ідеї "як збігу поняття з об'єктом, до "ідеї" як істини, Гегель

приходить через практичну, доцільну діяльність людини. Безпосередньо підхід

до того, що практикою своєю доводить людина об'єктивну правильність своїх

ідей понять, знань, науки.

Ці положення представники німецької класичної філософії розвинули,
зрозуміло, на ідеалістичній основі, бо вони знають лише одцн, теоретичний вид

праці. Для них практика є «практичний розум» (Кант, Фіхте), або "практична
ідея", "ідея блага" (Гегель).

Другою глибокою рисою зазначеної структури філософії є вчення про
єдність теорії і практики. У своїх системах німецькі філософи розглядають

50