Page 227 - 4444

Визнаючи існування меж наукового освоєння дійсності, а також можли-

вість її пізнання моральною, філософською, художньою та релігійною формами

духовності, не можна не визнати ще одного парадоксального явища

суперечливого людського духу - факту існування позанаукового знання, що

міститься за межами розуму, наявної культури. Нерідко воно вважалося за

ілюзорне, хибне5 надумане тощо. Сьогодні до нього придивляються пильніше,

хоч про наукові розробки природи позанаукового знання говорити ще не

доводиться. Позанаукова духовність відома людям з давніх-давен. Це магія,

містицизм, алхімія, астрологія тощо. їх витоки сягають глибин міфологічної

свідомості. Характерно, що драматичні повороти історії актуалізують суспільну

увагу до тих чи інших форм позанаукової духовності, підносять їх значення

нерідко до такого рівня, якому змушена поступатися навіть наука. Розквіт

окультизму - вчень, що визнають існування таємничих, невидимих сил людини І

космосу, які взаємодіють і даються людині лише через ритуал психологічного

посвячення - припадає на добу середньовіччя.

Людська духовність - багатогранне і суперечливе явище суспільного життя.

Вона формується як здатність переживати дійсне, минуле і майбутнє як сучасне.

Духовність не зводиться до свідомості. Вона є результатом іншого (ніж

відбиття) ставлення до дійсності.

Основа духовності - діяльність людей і їхнього спілкування. Діяльний

характер визнають представники будь-якого філософського напряму. Напри-

клад, у К.Маркса духовність постає як початково вплетена в практичну жит-

тєдіяльність людей. Для Гегеля - це діяльність (самодіяльність) абсолютної ідеї.

Уайтхєд наполягає на тому, що людина не може спочатку думати, а потім діяти.

Від народження, зазначає вчений, ми заглиблені в діяльність і можемо лише час

від часу спрямовувати. її, керуючись розумом. Діяльне походження духовності
зумовлює її характер: духовність органічно вплетена в діяльність, підпорядковує

їй мету свого, здавалося б, абсолютного розвитку, реалізується в діяльності,
охоплюючи і спрямовуючи її своїми людинотворчими орієнтирами. Поза

духовністю діяльність втрачає людяність. Вона перетворюється на демонічну
силу історії, спотворює її, калічить людей витворами технократизму,

226