Page 225 - 4444

реломлює єдині закономірності, притаманні всій живій матерії ш- цілісності.

Парадоксально, але факт: духовність людини постає як соціальне явише і разом

з тим як своєрідне продовження еволюції живого до рівня людського. Вона

містить природне і соціальне, тваринне і людське, інстинктивне і усвідомлене.

"Тваринна" складова людської духовності вивчена недостатньо, соціальна -

більш грунтовно. Хоча про повне осягнення феномена духовності поки не може

бути й мови.

Духовність розпочинається з віри у добродійність природи як відповідної

реакції її на добродійність людини. Спочатку віра була безпосередньо втілена в

мову практичних дій. Людина довіряла своєму духу. Вона була впевнена в його

здатності охопити й відтворити архітектоніку навколишнього світу так само

живого і діючого, як і людина. Віра в свої пізнавальні можливості давала надію

на співжиття. Гармонія людини і природи, початкова настанова на

добродійність формувала таку якість, як любов. Таким чином, духовність

виникає як гармонійна єдність трьох складових - віри, надії й любові.

Синтезуючим феноменом триєдинства духу була, ймовірно, віра. Саме віра в

пізнавальні можливості людського духу спонукала індивіда до активного

ставлення до дійсності, підносила його над світом природних речей, явищ і

процесів, розкріпачувала діяльність. Позитивна якість віри проявляється саме в

її здатності виявити й реалізувати сховану у людині можливість зробити те, що

здається неможливим. Вона надихає людину, підносить її над обставинами.

Нарешті, способи духовно-практичного освоєння дійсності виконують різні

функції, соціальну роль в суспільній життєдіяльності людей. Так, наука

покликана до життя прагненням людини до об'єктивної Істини. Головне при-

значення моралі - регулювання суспільних стосунків. Мистецтво пробуджує

людину до творчості, підносить її душу, облагороджує чуттєвість. Релігія за-
спокоює людину, повертає її до споглядання вічного, божественного.

Всі форми і способи духовності - наука і релігія, мистецтво і мораль є
ефективними засобами пізнання, освоєння світу. Вилучення будь-якої з них

цього процесу збіднює його, спотворює теоретичну модель дійсності, що
безперечно, позначається відповідними деформаціями соціальних технологій.

224