Page 63 - 4431

продукована інформація є сировиною або предметом праці для інших виробників
інформації.
Якщо перший принцип покликаний подолати відсутність у суб’єктів
інформаційних виробництв бажання віддавати інформацію, то другий принцип націлює
управління інформаційним виробництвом на примусове подолання відсутності у
суб’єктів інформаційного виробництва потреби використати всі прецеденти у разі
узгодження свого продукту. Іншими словами, далеко не завжди за узгодження
пропонованого рішення в його автора виникає бажання представити свій продукт на тлі
повної інформації про прецеденти, оскільки у такому разі воно може виглядати не
кращим чином або, принаймні, не так переконливо, як хотілося б розробнику.
Це повною мірою виявляється не тільки в середовищі розробників нових виробів,
а й у науці, торгівлі (реклама), шоу бізнесі, в державних установах і багатьох інших
інформаційних виробництвах. Такі продукти інформаційного виробництва, як плагіати,
чутки, дезінформація, наклеп, шахрайство, корупція та інші, їм подібні, є наслідком
неповноти або навіть викривлення складу прецедентів, на тлі яких демонструється
запропонований інформаційний продукт. Ця обставина завдає не менше клопоту, ніж
складність відчуження інформації, ще й тому, що із зростанням обсягів суспільного
виробництва забезпечити повне і достовірне узгодження інформаційних продуктів з
прецедентами нелегко через великий потенційний обсяг баз прецедентів. Тому
звинуватити розробника будь-якого рішення в неповному і/або некоректному узгодженні
з прецедентами за злим наміром іноді просто неможливо. Тут ґрунтується другий
принцип управління інформацією: якість запропонованого інформаційного продукту
забезпечується повнотою бази прецедентів, доступної виробникові цього продукту та
ефективністю примушення виробника провести узгодження їх з достатньою
повнотою і достовірністю.
У розвинених демократичних країнах процес становлення державного
управління інформаційним виробництвом давно завершився. Зазначені принципи
управління інформацією стали нормою поведінки всіх учасників суспільного
інформаційного виробництва. Про них згадують тільки у моменти їх порушення, але й
у цих випадках діє налагоджений механізм, мало помітний суспільству. Тут доречно
пригадати історію становлення державного інформаційного виробництва США. У роки
великої депресії на рубежі 30-х років, коли корупція державних чиновників досягла
нечуваних розмірів і кожна ділова людина прагнула увірвати свій шматок в будь-який
спосіб, кримінальний чи близький до нього, президент Рузвельт узяв курс на
впровадження в практику управління суспільним інформаційним виробництвом
наведених вище принципів. Одними з перших кроків Рузвельта після його приходу в
Білий дім у січні 1933 р. було прийняття біллів “Про чесну конкуренцію” та “Про
чесного чиновника”, які й визначили політику держави в управлінні інформацією на
все майбутнє країни. Ці біллі встановлювали презумпцію відкритості інформації про
результати діяльності всіх суб’єктів суспільства, і передусім — державних установ,
обов’язок всіх відчужувати суспільству необхідну для його нормального розвитку
інформацію і сувору відповідальність кожного за недотримання цього обов’язку. У
реалізації цих законів Рузвельт і всі наступні президенти США використали
демократичні принципи розділення влади і функцій господарських суб’єктів.
Принцип розділення функцій господарських суб’єктів вимагає максимальної
незалежності суб’єктів, які здійснюють в якому-небудь проекті функції замовника, що
фінансує проект, підрядчика, що виконує передбачені проектом роботи, та аудитора,
що перевіряє перебіг робіт за проектом. Очевидно, що порушення цього принципу дає
змогу приховувати інформацію про можливу змову партнерів по проекту, що, в свою
чергу, призводить до обману держави і/або інших партнерів, задіяних у цьому проекті.

63