Page 66 - 4381

Для ширшого залучення працюючих до вищої освіти у
1919 р. в Києві, Харкові та Катеринославі було відкрито
підготовчі курси, у 1921 р. - створено робітничі факультети.
У перші роки радянської влади виникли своєрідні
форми інтеграції науки, вищої освіти і виробництва. Одним із
прикладів такої інтеграції стали Інститути інженерів-
електриків-виробничників. Студенти таких інститутів
працювали певний час на виробництвах і розглядалися як
повноцінні учасники виробничого процесу. Чотири дні в
тиждень студенти працювали на заводі, протягом двох днів по
10 годин займалися в інституті. Не було залікових сесій, іспит
з вивченого предмету складався одразу.
Нова концепція практицизму і професіоналізму
знайшла своє відображення в рішенні наради «Про реформу
вищої школи» (1920), що передбачала створення у вищих
навчальних закладах вузькоспеціалізованих факультетів із
трирічним терміном навчання. Це положення поширювалося і
на університети: замість філологічного і природничого
факультетів створювали педагогічні з різними
спеціалізаціями. Це було відображенням тенденції розвитку
вищої освіти за кордоном, пов'язаної з появою на початку XX
ст. педагогічних факультетів у деяких американських
університетах. Необхідність їхнього створення в
університетах зумовлювалася дефіцитом педагогічних кадрів,
необхідністю підвищення якості підготовки вчителів.
Тільки до початку 1939 р. склалася чинна вітчизняна
система університетської освіти. Після приєднання до України
західноукраїнських земель до цієї системи ввійшли
Львівський і Чернівецький університети. Усього до початку
1938/39 навчального року в УРСР нараховувалося 129 вищих
навчальних закладів. У 1938 р. було затверджено однотипні
для всіх університетів країни навчальні плани. Їхня
особливість полягала в тому, що вони опиралися на широку

65