Page 36 - 4361

Точність прив’язки не повинна бути меншою, ніж точність
вимірів при польовому трасуванні.
Проект прив’язки складають у початковий період
попередніх вишукувань і уточнюють після польового
обстеження траси.
За відомчою інструкцією [7] віддалі, через які слід
прив’язувати трасу - L залежали від віддаленості пунктів ДГМ
від траси. Так, якщо ці пункти знаходились на віддалі до 3 км,
то на стадії кінцевих вишукувань трасу слід було прив’язувати
через кожні 25 км, у протилежному випадку - через 50 км.
Правильно планувати прив’язку так, щоб теодолітно-нівелірну
магістраль (хід ) можна було використовувати, як знімальну
основу. Оскільки, згідно [4] СКП пунктів знімальної основи
відносно пунктів ДГМ повинна бути в межах 0,2-0,4 мм, то
гранична нев’язка ходу не повинна перевищувати 0,8 мм у

масштабі плану. Звідси, при відносній похибці ходу
одержимо

(8.15)
І на основі (7.15) гранична довжина ходу між твердими
пунктами буде дорівнювати: . Наприклад,
при Т = 1500, М = 1000 L = 12км.
Якщо геодезичні пункти значно віддалені або відсутні,
то астрономічними методами або гіротеодолітом через деякі
віддалі (33 сторони) визначали азимути сторін. Між цими
азимутами ув’язували виміряні кути, чим значно зменшували
поперечний здвиг ходу. В наш час, практично в будь якій
ділянці земної кулі доцільніше виконувати прив’язку методом
ГНСС.

36