Page 36 - 4332

епоху: 5-16 ст.) безроздільно панувала католицька церква.
Політична наука в руках церкви стала простою галуззю
богослов'я, догмати релігії набули форми законів. Йшла
постійна жорстока боротьба між духовною і світською
владою, питання пріоритету однієї з них стало одним з
центральних питань політичних доктрин.
Важливо також вказати, що політична думка середніх віків
сприйняла і продовжила розвиток ряду суттєвих ідей
античного періоду, зокрема, уявлення про державу як про
деякий організм; положення про правильні і спотворені
державні форми і про їх коловорот; ідею природного права як
норми, що витікає з природи речей; положення про високу
значущість закону для устрою нормального державного життя
тощо.
Найвидатніші представники епохи середньовіччя
А. Августин(354-430) та Ф. Аквінський (1226-1274)
обґрунтували пріоритет духовної влади над владою світською,
визнавали право та обов'язок для церкви користуватись
примусовою владою держави з тим, щоб змусити “заблудлих”
(насправді ж інакомислячих) покоритися і з’єднатися з
правовірними. В такий спосіб одержував санкцію принцип
насилля у справах віри, що є яскравим прикладом торжества
системи, ідеології, церковної ієрархії над почуттями й
переконаннями окремої особистості.
Найповніше політичні ідеї вказаних мислителів викладені
в “Истории политических и правовых учений” (за ред.
В. Нерсесянца. – М.,1988).
Іншим відомим мислителем епохи Середньовіччя, думки
якого благотворно вплинули на формування в період
Відродження і в період Нового часу уявлень про
демократичний устрій суспільства, виступив ректор
Паризького університету Марсилій Падуанський (біля 1275-
біля 1343). У своїй праці “Захисник миру” він закликав церкву
займатись виключно духовною сферою, покладав на неї
відповідальність за всі біди світу, вважав, що вона повинна
бути відокремлена від держави. Мислитель відстоював дуже
сміливу на ті часи думку про те, що народ є джерелом влади в
державі, хоча розумів під народом не все населення держави,

34