Page 72 - 4317

Рікардо був одним із перших економістів, які обстоювали спеціальну теорію
міжнародної торгівлі, виокремлену з теорії внутрішньої торгівлі. Він наголошував,
що рух товарів між країнами регулюють переваги у порівняльних витратах. Д.
Рікардо сформулював також теорію порівняльних переваг.
Значний внесок у теорію конкуренції зробив також Дж. Мілль [1]. Він вивів
рівняння міжнародного попиту, виокремив так звані не конкуруючі групи на ринку,
розробив потрійну класифікацію цінової еластичності попиту, а також поняття
економії на масштабах, альтернативних витрат.
К. Маркс у праці "Капітал" доповнив модель досконалої конкуренції з позиції
закону вартості. На його думку, теорія конкуренції, доповнена теорією монополії,
завершує економічний "набір інструментів", необхідний для аналізу структури
сучасної галузі.
Неокласична школа, розквіт якої припав на XIX ст., точніше й повніше
розкрила вплив досконалої конкуренції на цінову систему. А. Маршалл, розвиваючи
основні положення класиків, послідовно й повно обґрунтував механізм
автоматичного встановлення рівноваги на ринку за допомогою досконалої
конкуренції і дії законів граничної корисності та граничної продуктивності. А.
Маршалл, обґрунтовано критикуючи "умовності" моделі досконалої конкуренції,
створив засади теорії нової моделі конкуренції — монополістичної. Згідно з А.
Маршаллом, монополія є окремим випадком на загальному тлі необмеженої
конкуренції та її механізму ціноутворення.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. погляди на конкуренцію та її роль в
економіці істотно змінилися. Незадоволення існуючою моделлю досконалої
конкуренції здебільшого зумовлювалось надмірною увагою лише до одного виду
конкуренції — цінової та неспроможністю розкрити за її допомогою сутності
конкурентної діяльності. В економічній концепції досконалої конкуренції
нехтувалась динаміка конкурентної діяльності, ігнорувалась важливість часового
фактора і лише поверхово мотивувалась активність конкурентів [1].
Хронічний дефіцит платоспроможного балансу багатьох європейських країн,
різке сповільнення темпів зростання експорту посилили могутність монополій.
Наслідки першого етапу загальної кризи на початку XX ст. підтвердили
неспроможність підходів невтручання у процес встановлення ринкового балансу.
Однак до кризи 1929-1933 рр. та виходу з друку праці Дж. Кейнса "Загальна теорія
зайнятості, процента і грошей" (1936) цей процес мав фрагментарний характер [1].
З появою праці П. Сраффи "Закони отримання доходів в умовах конкуренції"
(1926) між представниками неокласичної школи та нового напрямку виникли
дискусії щодо питань ціноутворення. П. Сраффа довів, що з розширенням масштабів
виробництва великі підприємства отримують додаткові переваги, які можна
реалізувати, лише порушуючи дію механізму досконалої конкуренції та
безпосередньо впливаючи на ціноутворення.
Досконала конкуренція зберігалась до середини XX ст., коли почали реально
проявлятись і набирати сили процеси монополізації. У вільному ринку начебто
вмонтовані саморуйнівні сили — монополістичні тенденції, які його пошкоджують,
усуваючи конкуренцію. Небезпека конкуренції штовхає підприємців на спроби

72