Page 120 - 4302
P. 120

літів дорожчий хлористих. У ремонтній практиці найбільшого по-
                            ширення набули хлористі електроліти. Вибір того або іншого елек-
                            троліту залежить від умов роботи деталей та виробничих можливо-
                            стей підприємств.
                                Електроліт готують розчиненням у воді солей хлористого залі-
                            за й інших компонентів. Якщо для приготування електроліту вико-
                            ристовується  стружка з маловуглецевої сталі, то її перед викорис-
                            таннм  піддають  знежиренню  в  10-15%-ному  розчині  каустичної
                            соди при температурі 80-90 °С, а потім промивають в гарячій (t =
                            70-80  °С) воді. Після цього знежирену стружку травлять до наси-
                            чення соляною кислотою.
                                Електроліти бувають гарячі та холодні. Гарячі електроліти (t =
                            60-95 °С) продуктивніші холодних, але при роботі з ними необхідні
                            додаткова витрата енергії на підтримку високої температури елект-
                            роліту, додаткова вентиляція.
                                Холодні електроліти (t = 50 °С) стійкіше проти окислення. До-
                            зволяють отримувати якісні покриття з кращими механічними влас-
                            тивостями.  В  усі  холодні  електроліти  вводиться  хлористий  марга-
                            нець,  який  уповільнює  утворення  дендритів  і  сприяє  отриманню
                            гладких  покриттів  великої  товщини.  Марганець  на  електроді  не
                            осідає і зберігається в електроліті тривалий час.
                                При залізненні застосовують розчинні аноди, виготовлені з ма-
                            ловуглецевої  сталі  з  умістом  вуглецю  до  0,2  %.  При  електролізі
                            аноди  розчиняються,  утворюючи  на  поверхні  нерозчинний  шлам,
                            що складається з вуглецю, сірки, фосфору й інших домішок. Потра-
                            пляючи у ванну, вони забруднюють її і погіршують якість покрит-
                            тів. Щоб уникнути цього, аноди необхідно поміщати в діафрагми з
                            пористої кераміки або чохли, з кислотостійкого матеріалу.
                                Залізнення проводять у сталевих ваннах, внутрішні стінки яких
                            облицьовувані кислотостійкими матеріалами (плитка АТМ-1, емаль,
                            залізо-кремній-молібденовий  сплав  МФ-15,  кислотостійка  гума,
                            фторопласт-3, кераміка, фарфор).
                                Один  із  істотних  недоліків  процесу  залізнення  -  велика  кіль-
                            кість водню в осадах. Він негативно впливає на механічні властиво-
                            сті  відновлених  деталей.  Із  метою  звільнення  деталей  від  водню
                            необхідно після залізнення піддавати їх низькотемпературному су-

                                                           120
   115   116   117   118   119   120   121   122   123   124   125