Page 95 - 4295

П.Юркевич осмислював їх в нових ракурсах, незвичних для того часу, з виходом
на філософію майбутнього, де істина кантівського вчення про досвід можлива
тільки внаслідок істин платонівського вчення про розум.

Загальні погляди на світ обумовлюють розуміння П. Юркевичем філософії та
її призначення. Філософію він розглядає як повне і цілісне знання, що зводить
ідеальні моменти як пізнане в явищах світу до єдності начал. Як така, вона постає

цілісним світосприйняттям, є справою не людини, а людства, яке ніколи не живе
чисто логічною свідомістю, а розкриває світ духовного життя в усій повноті і
цілісності її моментів.
П. Юркевичспираючись еа ідеї Канта в межах раціоналістичної традиції,

цікавиться насамперед «просвітленням розуму» істинами духу, щоб відчути та
виділити вищу моральну метафізику в реальному житті. Вірний принципам

практичної філософії, він вносить у них особливий духовний зміст і формує
власну етичну доктрину «філософії серця».
Відповідно до поглядів П. Юркевича центром будь-якого духовного життя є
серце, яке постає глибинною основою людської природи і морально-духовним

джерелом діяльності душі. У переживаннях, відчуттях, реакціях, що складають
життя людини і її серця, відбивається індивідуальна особистість, де розум тільки
вершина, а не корінь духовного життя людини. Із серця починає і зароджується

рішучість людини на ті чи інші поступки, в ньому виникає багатоманітність
намірів і бажань; воно є сідалом волі і бажань (хотінь). Серце постає носієм
тілесних сил людини, пізнавальних дій душі, центром багатоманітних душевних

чуттів, турбот, пристрастей, морального життя загалом. Навіть знання виникають
у результаті діяльності душі, завжди пов'язані з цілісним настроєм, духовно-
моральним прагненням. Тільки проникнувши в серце, знання може бути засвоєне.

Світ існує і відкривається насамперед для глибини серця і звідси уже йде до
мислення. Щодо завдань, які розв'язує мислення, то вони приходять у світ своєю
істинною основою не із впливів зовнішніх, а з вільного серця. Звертаючись до
проблеми співвідношення знання і віри, П. Юркевич підкреслює, що саме у

філософії знання зустрічаються з вірою, через яку можливий шлях до істини.
Проблема ідеї загалом займає у філософії Юркевича провідне місце, постаючи

як основа гармонії між мисленням і буттям, необхідна передумова будь-якої
науки. Аналізуючи різні точки зору на ідею від Платона до Гегеля, Юркевич
розглядає її як факт загальнолюдської свідомості, необхідність якої так же
зрозуміла, як зрозуміле невідповідне прагнення людського духу піднятися над

чуттєвим свавіллям до моральної свободи, від випадкових уявлень до необхідного
пізнання, від емпірично визначеної свідомості до духовної, сповненої необхідним
змістом пізнання. Ідея є не тільки єдність, а й цілісність, несучи в собі не тільки

істину, а добро і красоту.

95