Page 36 - 4200

теорії прогресу та ролі особистості в історії. Вони розглядали
цивілізацію як свідомий історичний рух, рушійною силою
якого і водночас мірилом прогресу є особистість (критично
мислячі особистості - передова інтелігенція). Соціалізм, на
їхню думку, - це творчість особистісного начала при
посередництві начала громадського. Природні явища
закономірні і весь час повторюються, суспільні явища
індивідуальні і постійно змінюються. Таким чином, вони
виступали проти концепції географічного та органічного
напрямів і в основу своєї ставили окрему особистість.
Серед представників українських соціологів цього часу
можна назвати членів так званого «женевського гуртка» М.П.
Драгоманова (1841 - 1895), якого називають піонером
української соціології, Ф. Вовка (1847 - 1918) та С.
Подолинського (1850 - 1891). Українські вчені були під
відчутним впливом західної науки, тому в них можна знайти
як розробки у дусі О. Конта і Г. Спенсера, так і К. Маркса.
Соціологів, як окремих фахових спеціалістів, ні в Росії, ні в
Україні тоді не було, тому наукові праці соціологічного
змісту укладалися філософами, економістами, етнографами
тощо.
Одним з яскравих представників російської соціології
XIX ст. був правознавець М.М. Ковалевський (1851 -1916).
Для вивчення суспільства він використовував історико-
порівняльний метод, визнавав прогрес у розвитку суспільства,
зміст якого ототожнював з розширенням сфери солідарності.
Солідарність він вважав універсальним соціальним законом.
За М.М. Ковалевським вона є нормою суспільного життя, а
класова боротьба - відхиленням від норми. Звідси у нього і
негативне ставлення до революції як протиприродної форми
розвитку суспільства, яка по суті є результатом помилок
діючого у державі уряду.
Юрист Д. Петражицький (1867- 1931), випускник
Київського університету, займався здебільшого

36