Page 38 - 4200

цю свою мрію йому так і не вдалося.
Треба сказати, що одразу після подій 1917 р. в Росії
відчувалося деяке пожвавлення у розвитку соціологічної
науки. У 1918 - 1919 pp. у Петроградському та
Ярославльському університетах були створені кафедри
соціології. Одну з них очолив вже відомий у Росії соціолог
П.О. Сорокін. Але політична боротьба і перемога
марксистської концепції давали про себе знати, тому
соціологи інших, немарксистських поглядів по суті були
приречені. їх протистояння новій владі закінчилось тим, що у
1922 р. за наказом В.І. Леніна було насильно вислано за
кордон багато видатних російських вчених. Серед 80-ти
соціологів-немарксистів були і згадані вище П.О. Сорокін,
Г.Д. Гурвич, М.О. Бердяев та інші. Цією акцією було
нанесено нищівного удару науці взагалі й особливо
соціології, яка ще не була зовсім сформованою у Росії.
Протягом 20-х років соціологічна наука ще певним чином,
за інерцією, існувала. Але постійні дискусії, що відбувалися
навколо популярного підручника з марксистської соціології
«Теорія історичного матеріалізму», надрукованого М.І.
Бухаріним у 1921 p., привели до того, що з 1930 р. соціологія
як окрема, самостійна наука у СРСР перестала існувати. Вона
майже повністю була поглинута марксистською філософією,
зокрема її суспільствознавчою частиною «історичним
матеріалізмом». Це не означає, що в СРСР після цього не
проводилось ніяких соціологічних досліджень. Вони
проводились, але не були вільними від ідеологічного тиску,
що, звісно, не сприяло розвитку науки. Досить лише згадати
про перепис населення СРСР у 1936 p., результати якого з
політичних та ідеологічних міркувань були скасовані і ніколи
не стали здобутком соціологів. Вчені були позбавлені
можливості вільно висловлювати свою думку з тієї чи іншої
проблеми. Мабуть тому в СРСР і не виникло ніяких окремих
наукових напрямів, шкіл - усі були змушені працювати в

38