Page 39 - 4200

межах однієї марксистської парадигми. Зрозуміло, що багато
соціологів за таких обставин емігрувало на Захід, поповнивши
ряди західних соціологів і збагативши своїми подальшими
працями світову науку. Ті, що залишилися, змушені були
«перекуватися», тобто відмовитися від своїх особистих
поглядів.
Таким чином, з 30-х років настає «радянська ніч»
соціологічної науки. Дещо подібне відбувалось з генетикою і
кібернетикою, і все це сталось тоді, коли на Заході йшов
бурхливий процес розвитку соціологічної науки як в її
теоретичній частині, так і, особливо, у емпіричній.
Становище стало дещо змінюватися лише наприкінці 50-х
років, після славнозвісного XX з'їзду КПРС, який засудив
сталінізм і, нібито, відкрив двері, щоб випустити на свободу
соціологію. Але ці двері були відкритими не повністю: з
одного боку, соціологія отримала право на існування, а з
другого - історичний матеріалізм ніхто не відмінив. Отже, він
утримував за собою монополію на теоретичні дослідження
суспільства. У 1960 р. було засновано відділ соціологічних
досліджень при інституті філософії АН СРСР. І саме у 60-х
роках виникла жвава дискусія стосовно предмета соціології.
Вона завершилася поділом сфер діяльності: для історичного
матеріалізму було залишено право вирішувати стратегічні,
загальнотеоретичні проблеми розвитку суспільства, а для
соціології -конкретні, практичні питання у різних сферах
діяльності суспільства. Відбитком цього результату було
створення у 1969 р. Інституту конкретних соціологічних
досліджень. Керівна роль марксистської ідеології залишилась
ще майже на два десятиріччя, і, звісна річ, соціологія за таких
обставин не могла гармонійно розвиватися, залишаючись
однобокою. А соціолог асоціювався здебільшого з людиною,
яка бігає з папірцем по виробництвах та інших закладах,
опитуючи працівників стосовно того чи іншого питання.
Такий незадовільний стан змінився лише у другій

39