Page 181 - 4200

припадає вже 13-14 років навчання; більше половини
випускників дванадцятирічної середньої школи продовжують
навчатися в університетах.
Криза в нашій системі освіти почалася з кінця 60-х рр. XX
ст. Радянські керівники спочивали на лаврах після запуску
першого штучного супутника Землі, у той час коли увесь світ
звернув увагу на радянський досвід розвитку освіти. До речі,
саме тоді конгрес СШ А прийняв Закон «Про освіту з метою
національної оборони». З ініціативи президента Дж. Кеннеді в
країні вдвічі збільшилося число університетів. Наприкінці 80-
х рр. XX ст. США витрачали на розвиток освіти 6,7 відсотка
свого валового національного продукту, Японія — 5,7
відсотка.
Частка витрат на освіту у відсотках до витрат державного
бюджету СРСР установилася до кінця 20-х рр. XX ст. нарівні
12,5 відсотка, у період 1965-1980 рр. збільшилася до 15-17
відсотків. Після 1980 р. ці витрати складали 12 відсотків,
потім відбувся різкий спад: у 1991 р. —до 5,8 відсотка, у
1993р.— 4,4 відсотки.
Були допущені серйозні прорахунки в стратегії освіти. У
60-80 рр. XX ст. у нашій країні різко збільшилася підготовка
робітників у профтехучилищах — у 2,5 рази, а ріст фахівців з
вищою освітою тільки — у 1,3 рази. Однак весь світовий
досвід свідчить: найбільший внесок у приріст продуктивності
праці, темпів економічного розвитку вносять фахівці, що
отримали вищу освіту.
При всій очевидності реформування освіти до нього треба
підходити дуже обережно. Результати освітньої політики,
впровадження інновацій часто позначаються тільки через 10-
15 років. Цим і користуються деякі реформатори і «новатори»
від освіти, відмінно розуміючи, що їм навряд чи доведеться
відповідати за непродумані експерименти.
Система освіти повинна обережно включати у свої
програми новації, нові форми організації. Відомо, що будь-яка

181