Page 179 - 4200

М. Вебером, які досліджували соціальні функції освіти, її
зв'язок з економічними, політичними процесами. Пізніше Т.
Парсонс запропонував вивчення освіти як інституту
соціалізації, а навчальних закладів — як соціальних систем.
Нормальне функціонування будь-якого сучасного
суспільства неможливе без повноцінної системи освіти.
Освіта давно вже стала одним з першорядних факторів
економічного розвитку, важливим інструментом політики
будь-якої держави.
Інститут освіти відносно самостійний і, водночас, робить
сильний, якщо не вирішальний вплив на розвиток суспільства.
Освіта виходить на перше місце за числом зайнятих
викладачів і учнів, студентів, у порівнянні з народним
господарством. XX і початок XXI ст. називають століттями
освіти. Вона інтегрує навколо себе інші суспільні системи
(економіку, науку, культуру, екологію), визначаючи не тільки
перспективи розвитку суспільства, але й діяльність кожної
окремої людини. У цивілізованому суспільстві, якщо
виключити крайнощі протекціонізму, доля людини, її
біографія і кар'єра залежать від двох основних факторів —
здоров'я і якості отриманої освіти.
Чітко проглядається одна найцікавіша закономірність:
чим більш розвинута країна, тим більше критики на адресу її
системи освіти. Нині про необхідність реформування освіти
мова йде у всіх розвинутих країнах. Проблеми національної
освіти стають пріоритетними в програмах багатьох
політичних лідерів. Приміром, Дж. Кеннеді, Д. Буш увійшли в
американську історію як президенти, що багато зробили для
національної системи освіти. Деякі кроки в цьому напрямі
здійснюються й в Україні. Зокрема вступ до так званої
«Болонської системи».
Освіта як система — це унікальний соціальний інститут,
покликаний розвивати і множити людський капітал,
формуючи ідеї, соціально-значущі ідеали, світоглядні позиції,

179