Page 134 - 4198

Ричардсону, дуже оригінальному англійському
метеорологу, математику, економісту і статистику, що
також виявляв живу цікавість до н о в и х кінцево-
різницевих методів. Під час першої світової війни, між
санітарними поїздками на фронт, він задумав і довів до
кінця кінцево-різницеву схему рішення нелінійних
гідродинамічних рівнянь для метеорологічних цілей —
перша геніальна спроба динамічного пророкування
погоди.
Результати Ричардсона зникли в загальній плутанині
війни, разом з обчисленнями, що він старанно
проробив вручну п ро тя гом багатьох місяців. Пізніше
вони були знайдені під купою в у гі л л я й опубліковані в
1922 р. у його тепер добре відомій монографії
«Пророкування погоди за допомогою обчислень».
Експеримент Ричардсона не увінчався навіть
випадковим успіхом, тому що його обчислення
пророкували, що великомасштабні збурювання, що
визначають зміни погоди, п о в и н н і переміщатися
приблизно зі швидкістю звуку, причому в н евір но м у
напрямку. У той час було багато припущень про причини
цієї невдачі — наприклад, неповні, неточні і
нерепрезентативні) спостереження початкового стану, —
але з одиничного обчислення нічого переконливого
було вивести не можна. Більш того, сам Ричардсон
підрахував що треба було б близько 64000
обчислювачів, щоб пророкувати погоду з тією
швидкістю, з якою вона розвивається, не говорячи вже про
виграш у природи. Ця цифра була досить лякаючою, щоб
ніхто більше не набрався хоробрості чи ентузіазму
повторити його обчислення при більш ретельних
умовах. Могло здатися навіть безглуздим виділяти і
аналізувати помилки методу, що з такою очевидністю не
міг бути застосований на практиці. У всякому разі,

133