Page 131 - 4198

конфігурації системи із самою поточною конфігурацією.
Продовжуючи цю паралель до логічного кінця, можна
було б припустити, що обов'язок метеоролога
складається в пророкуванні стану атмосфери багато в
чому таким же шляхом, як астрономи обчислюють
положення зірок, планет і супутників з рівнянь руху
Ньютона.
Повна система гідродинамічних рівнянь,
перерахованих вище, була відома ще в дев'ятнадцятому
сторіччі і вже в 1858 р. в ив ч ав с я Гельмгольцем як
можливий спосіб рішення питань метеорології. Тому
може здатися дивним, чому наш інтерес до рішення цих
рівнянь проявився так пізно. На це можна дати дві
відповіді. По-перше, ці рівняння дуже важко
розв'язувати. Виражаючись математично, труднощі
заключаються в рішенні загальної просторової задачі з
граничними і початковими умовами для системи шести
нелінійних рівнянь у частинних похідних. Навіть сьогодні
нам невідомі методи, що дозволяли б виразити р і ш е н н я
цих рівнянь явно при граничних і початкових умовах.
Точні аналітичні методи тут не проходять, і
найбільш задовільний шлях був би у рішенні цих рівнянь
чисельними методами. Однак ці методи не були досить
розроблені аж до початку двадцятого сторіччя, і, у
всякому разі, вони б зажадали колосального обсягу
обчислень. Стиснуті між двома протилежними
труднощами, кілька поколінь фахівців з динамічної
метеорології були змушені перекроювати свої задачі,
для того щоб пристосувати їх до обмежених
математичних засобів, тобто вводити в р і в н я н н я такі
апроксимації і спрощення, після яких вони піддавалися
рішенню відомими методами точного математичного
аналізу. Проте, oскільки ці апроксимації так само часто
диктувалися математичною зручністю, як і даними

130