Page 23 - 4184

Широке використання корпораціями залучених коштів – одна з
причин японських економічних досягнень. Тому складовою
корпорації, її стрижнем, є головний банк, що контролює велику
мережу філій і дочірніх банків. Завдяки цьому досягаються
стратегічні вигоди, пов’язані з ростом мобільності і реалізацією
технологічного потенціалу всієї групи. Головною рисою системи
корпоративного управління є ставлення до власності, як до
колективного (інституціонального) володіння, а не як до приватного
володіння. Отримання прибутку не є основним стимулом у
японській економіці. Більш вагомими є реальні та соціальні
аспекти, такі як суспільне визнання, ступінь впливу на уряд та
громадськість, позитивний імідж та патріотизм. Інша характерна
риса японської моделі – це тісна взаємодія корпорації з державою.
Державна економічна політика Японії спрямована на участь у
діяльності корпорацій шляхом офіційного і не офіційного
представництва уряду в радах директорів. Кількість членів ради
директорів в Японії значно більша, ніж в США, Великій Британії і
Німеччині і складає приблизно 50 осіб. В основі законодавчої бази
корпоративного правління Японії лежить промислова політика, яку
формує уряд, перш за все міністерство фінансів та міністерство
міжнародної торгівлі. Японські корпорації зацікавлені в
дострокових, переважно афілійованих акціонерах і учасниках. І,
навпаки, неафілійованих акціонерів намагаються виключити з цього
процесу.
Таким чином, основними учасники корпоративних відносин у
японській моделі є:
— ключовий банк як головний внутрішній акціонер;
— афілійована компанія;
— правління і виконавчі директори;
— уряд.
Взаємодія між цими учасниками спрямована скоріше на
установлення ділових контактів, а не на підтримання балансу сил,
як в англо-американській моделі.
Перехідна модель корпоративного управління
характеризується:
— законодавчою базою, яка лише формується;

22