Page 21 - 4184
P. 21
заміщувати директорів компанії, брати участь у голосуванні щодо
внесення змін до статуту, погоджувати найбільш важливі питання,
які можуть привести до ліквідації компанії. Але акціонер
американських компаній не має впливу на поточні справи компанії.
В американських компаніях виконавчий директор (топ-менеджер)
приймає всі основні рішення, спираючись на своїх помічників.
Практика домінування головного керуючого набула широкого
розповсюдження в американських компаніях, що суттєво відрізняє
її від системи управління в німецьких компаніях.
Західноєвропейська (німецька) модель. Характерною
рисою формування німецьких корпорацій є тісний зв’язок банків з
промисловістю. На основі акціонерних, фінансових і господарських
зв’язків створюється міжгалузева інтеграція промислових концернів
з фінансовими інститутами в стійкі горизонтальні промислово-
фінансові об’єднання. Банки беруть участь не тільки у фінансуванні
інвестиційних процесів, але в управлінні, тому центрами створення
корпорацій у Німеччині є, як правило, великі банки.
Відносини власності можуть бути ієрархічними (більше
поширено в Німеччині) або перехресними (характерні для багатьох
європейських країн). Якщо окремі власники акцій мають пакети
акцій 25 %, 50 % і більше, то вони фактично керують корпорацією,
мають наміри контролювати адміністрацію і мають достатньо влади
для її заміни, якщо це є необхідним. Головною метою банків є
охорона окремих пакетів акцій, що дає їм право розпоряджатися
голосами. Однак, банкіри не вважають себе корпоративними
керівниками і неохоче беруть участь в управлінських рішеннях.
Звідси, німецька система управління акціонерним
товариством характеризується:
— трирівневою системою управління: Загальні збори ↔
Спостережна рада ↔ Виконавча рада;
— чітким розмежування функцій між спостережною радою
(функцією нагляду) та виконавчим органом, який керує поточною
діяльністю компанії;
— входженням до Спостережної ради лише незалежних
директорів, а до Виконавчої ради – виконавчих директорів.
Значна роль ради директорів обумовлена вимогами адаптації
до швидко змінюваного економічного середовища шляхом
20