Page 27 - 4184

Результати наукових досліджень Ф. Тейлора були співзвучні
досвіду практичної роботи французького інженера А. Файоля, який
сформував основні принципи управління.
Перший етап розвитку теорії організації управління
пов'язаний з бюрократичною моделлю, розроблену німецьким
соціологом М. Вебером. Також форма організації управління
припускала жорстко відпрацьовані формальні процедури
управління, сувору ієрархію влади, деталізовані правила, норми та
безособові відносини.
Спроби виправити протиріччя, що накопичуються пов’язані із
започаткуванням другого етапу в розвитку теорії організаційного
управління, де домінує «школа людських відносин». Загальний
напрямок був зорієнтований на соціальну природу організації, її
характеристики. Дослідження в цій галузі привели до висновку про
сильний вплив психологічних та соціальних чинників на ріст
продуктивності, аніж механізації.
Теорія виробництва (теорія Дж. Міллера) розглядала людські
аспекти управління як основну характеристику діяльності індивідів,
первинних груп і організацій. Праці теоретиків 50-60 років з теорії
мотивації, лідерства, індивідуальної та групової поведінки привели
«школу людських відносин» до сучасної теорії організаційної
поведінки.
Теорія організаційної поведінки заснована на концепції
поведінки людини в організаційній системі. Ця концепція розглядає
такі аспекти як стимули, реакції, потреби та мотиви працівників на
різних рівнях організаційної структури. «Наука про поведінку»
сягає своїми коренями фізіології, психології, соціології,
використовуючи досягнення цих галузей знань і застосовуючи їх до
вирішення проблем економічних організацій. Реалізація на практиці
поведінкової концепції у чистому вигляді трапляється вкрай рідко,
тому що організація є відкритою системою, на яку впливають не
тільки «людський чинник», але й навколишнє середовище,
технології та інформаційні процеси.
У 70-80-ті роки ХХ ст. накопичений досвід управління
прибутковими і неприбутковими організаціями поклав початок
третьому етапу розвитку теорії організаційного управління –
«ситуаційному проектуванню» як різновиду системного підходу.

26