Page 115 - 4163

Найглибиннішим із них є економічна суперечність між суспільним характером виробництва і
приватною капіталістичною формою привласнення його результатів.
Криза – головна фаза економічного циклу, що супроводжується різким скороченням
обсягів виробництва, зростанням безробіття, накопиченням товарів у сфері торгівлі та ін.
Скорочення виробництва під час кризи триває доти, доки встановиться ринкова рівновага,
тобто відповідність попиту і пропозиції, а отже, послабиться гострота основної суперечності.
Після цього кризовий спад припиняється й економіка входить у фазу депресії. Депресія – застій
у розвитку народного господарства.
Зв'язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на
новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає більшого
піднесення.
Пожвавлення – зростання виробництва в обсягах, яких було досягнуто перед кризою.
Вперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва, на робочу силу,
відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. Під час
пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку й готується майбутнє
піднесення.
Піднесення – швидке зростання виробництва, яке супроводжується скороченням
безробіття, розширенням обсягів кредиту та ін. Воно характеризується тим, що економіка
виходить на рівень, який перевищує попередні рівні. Але саме в цей найсприятливіший для
економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього спаду.
Економічні кризи 90-х років відрізняються від криз попередніх десятиліть передусім своєю
асинхронністю. Так, у Німеччині, Франції та деяких інших країнах у 1993 р. була криза, а в
1995– 1996 рр. – депресія, тоді як у Японії глибша криза відбулася у 1997–1999 рр., у США вже
майже 10 років криз не було, що значною мірою пояснюється великим потоком іноземних
інвестицій в економіку (наприкінці 90-х вони щорічно становили понадпо500 млрд. дол.),
масовим освоєнням інформаційних технологій, значними соціальними витратами,
антициклічною (передусім, антикризовою) політикою уряду та іншими чинниками.
Антициклічне регулювання економіки – свідомі й цілеспрямовані дії держави, а
частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів, спрямовані на промисловий цикл з
метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і темпів
економічного зростання.
Після Другої світової війни у більшості розвинених країн були розширені антикризові
заходи держави, а також доповнені певними антициклічними заходами щодо пом'якшення
циклічних коливань.
Щоб розширити сукупний попит, держава у фазах кризи і депресії знижує ставки
оподаткування на прибутки, заробітну плату, надає пільги за умови прискореного списання
вартості основних фондів, що є засобом стимулювання інвестицій у недержавний сектор
економіки. Під час кризи уряд збільшує обсяг прямих капіталовкладень у державний сектор,
насамперед, у галузі економічної та соціальної інфраструктури (сферу транспорту, електро-,
газо- і водопостачання, та ін.)
У фазі піднесення держава збільшує податки, відсоткові ставки, скасовує податкові пільги,
зменшує обсяги прямих капіталовкладень, що гальмує процес надмірного "перегріву"
економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням, згладжує різкі коливання
при переході від однієї фази промислового циклу до іншої.
Внаслідок цього, а також послаблення глибини основної суперечності, між сучасними
економічними кризами (у повоєнний період і кризами XIX ст.) існують такі відмінності:
1) сучасні кризи менш глибокі, але відбуваються частіше;
2) замість надвиробництва товарів під час криз у минулому столітті існує надвиробництво
основного капіталу (у формі простою значної частини виробничих потужностей);
3) під час кризи у минулому відбувалося різке зниження цін, а за сучасних умов його,
здебільшого, немає;

115