Page 23 - 34

міщений в площині екватора. Довготи, як правило, підрозділяються на східні
h h h h
(від 0 до +180, або від 0 до +12 ) і західні (від 0 до –180, або 0 до –12 ).
Таким чином, всі точки земної поверхні, що належать одному і тому ж мериді-

ану, мають одну і ту ж довготу.
Оскільки географічні широти і довготи визначаються астрономічними ме-

тодами, то ці координати часто в літературі називають астрономічними широ-
тами і довготами.

2.2.2 Горизонтальна система координат

Горизонтальна система координат використовується в астрономії для ви-
значення положення світил на небесній сфері. Нехай в точці спостереження

описана топоцентрична небесна сфера. Приймемо площину небесного горизон-
ту SMN за головну координатну площину, а точку півдня S – за початкову то-

чку в цій координатній системі. Точка зеніт Z називається геометричним по-

люсом горизонтальної системи координат, а за початковий круг приймають
північну частину меридіана ZS  (рис. 2.4).
Z
Проведемо через світило його верти-

кал Z M Z . Положення вертикала світила
на небесній сфері визначається азимутом

A, а положення світил на цьому вертика-
лі – сферичною відстанню M , що нази-

вається висотою світила h . Азимутом A

світила  називається двогранний кут
при точці зеніту Z , утворений площиною

Z
меридіана ZS  і площиною вертикалу
світил Z M Z , і вимірюваний від пло-

щини меридіану за ходом годинникової
Рисунок 2.4
стрілки в межах від 0 до 360.
На основі взаємної полярності точки зеніту Z і площини небесного гори-

зонту SMN дуга SM буде мірою азимута A, тому є справедливою рівність

A  SM   SOM  сфер . SZ  двогр . SZOM .


Висотою світила  називають сферичну відстань M , відраховану від
площини небесного горизонту SMN уздовж вертикала до світила  . Для зірок,

що знаходяться над горизонтом, висоти будуть додатними і приймають значен-

22