Page 93 - 2585

поперечних. Амплітуда поверхневих хвиль дуже рідко
перевищує декілька сантиметрів, але їх руйнівна сила
величезна, особливо в плейстосейстовій області.
Поширюючись від епіцентру, вони можуть обігнути всю
земну кулю.
Землетруси, які виникають на різних глибинах нашої
планети, відрізняються силою та енергією, що вивільнюється.
Їх величина дуже різна і залежить від ряду факторів.
Максимальна сила землетрусу переважно охоплює гіпоцентр
та плейстосейстову область поверхні Землі. В
плейстосейстовій області сейсмічні хвилі, що надходять
безпосередньо від гіпоцентру, підкидують вверх верхні
горизонти земної кори. Одночасно пошкоджуються або
руйнуються всі штучні будівлі, які розташовані на поверхні. З
віддаленням від епіцентру сила вертикальних поштовхів
зменшується, але посилюються горизонтальні коливання, що
призводить до виникнення косих і горизонтальних поштовхів.
Їх сумісна дія призводить до розгойдування і падіння штучних
споруд. Ще далі від епіцентру сила землетрусу продовжує
зменшуватись і основним видом коливань поступово стають
хвилеподібні спокійні горизонтальні поштовхи.
Класифікацію землетрусів введено у 1935 р.
американським сейсмологом Ч.Ріхтером спочатку тільки для
території США. На початку 40-х років Б.Гутенберг і Ч.Ріхтер
застосували її для енергетичної класифікації землетрусів
усього світу. З другої половини ХІХ ст. для оцінки ефекту
землетрусу на поверхні Землі користуються шкалами
інтенсивності (бальності) землетрусів або сейсмічними
шкалами. Вони побудовані на фактичних кількісних
показниках сейсмогpафів, які визначають величину коливань
при поштовхах. При цьому враховуються і якісні дані на
основі спостережень проявів сейсмічних явищ і відчуттів
людей.
Для реєстрації землетрусів прийнята єдина 12-бальна
шкала Ч.Ріхтера, яка містить наступні показники: назву
землетрусу, цифрове значення величини прискорення
коливань часток грунту, характер прояву землетрусу, характер

92