Page 91 - 2585

супроводжується розривом і зміщенням твердої речовини у
вогнищі землетрусу та зворотними деформаціями гірських
порід за межами вогнища. Зворотні деформації поширюються
у вигляді пружних коливань.
Об'єм геологічного середовища, де проходить зняття
частини тектонічних напруг і вивільнення деякої частки
накопиченої потенціальної енергії деформації, називається
вогнищем землетрусу. Кількість енергії, яка виділяється при
одному землетрусі, залежить, головним чином, від розмірів
зсунутої поверхні розлому. Відома максимальна довжина
розломів, утворених при землетрусах, складає 500-1000 км
(Камчатський землетрус у 1952 р.; Чилійський землетрус у
1960 р. та ін.). При цьому, зміщення по розлому досягало 10 м.
Просторова орієнтація розлому і напрям зміщення його крил
отримали назву вогнища землетрусу, а математично
розрахований центр знаходження цього вогнища - гіпоцентр.
Проекція гіпоцентру на поверхню Землі називається
епіцентром. Проекція епіцентру на протилежну точку Землі
має назву антиепіцентру. Відстань від гіпоцентру до
епіцентру називається глибиною джерела землетрусу.
Відстань від епіцентру до точки реєстрації і виміру сили
землетрусу на поверхні Землі називається епіцентральною
відстанню.
Напрям поширення коливань в земній корі, що
виникають у гіпоцентрі, отримав назву напрям сейсмічних
хвиль. Лінії рівних значень сили землетрусу називаються
ізосейстами або ізосейсмічними лініями. Зона навколо
епіцентру, яка обмежена ізосейстою максимальної величини,
називається плейстосейстовою областю (рис. 2.3).
Поверхня, в усіх точках якої сила землетрусу однакова,
називається ізосейсмічною поверхнею. Форми ізосейст і
плейстосейстової області переважно залежать від геологічної
будови регіону, в якому виникає землетрус. Це, а також тип
гірської породи, визначає швидкість проходження сейсмічних
хвиль в тому чи іншому напрямку. Абсолютна сила
землетрусу зменшується при віддаленні від епіцентру.

90