Page 42 - 130

43

2.2 МОЛЕКУЛЯРНО-КІНЕТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ДИСПЕРСНИХ СИСТЕМ
План
2.2.1 Броунівський рух
2.2.2 Дифузія
2.2.3 Осмотичний тиск
2.2.4 Седиментація
2.2.4.1 Седиментаційно-дифузійна рівновага
2.2.4.2 Седиментаційний аналіз
2.2.5 Оптичні властивості дисперсних систем
2.2.5.1 Розсіяння світла
2.2.5.2 Оптичні методи дослідження дисперсних систем

2.2.1 Броунівський рух
Молекулярно-кінетична теорія вивчає закони спонтанного руху молекул.
Деякі властивості розчинів зумовлені цим рухом, тобто визначаються не
хімічним складом, а числом молекул в одиниці об’єму або маси. До таких
властивостей належать: осмотичний тиск, дифузія, зміна температури
замерзання та ін. Чи характерні ці властивості для дисперсних систем, які
займають проміжне положення між практично нерухомими тілами і вічно
рухомими молекулами?
Молекулярно-кінетична теорія припускає, що всі частинки будь-якого
ступеня дисперсності знаходяться в безперервному русі, а різниця в поведінці
носить лише кількісний характер (швидкість руху частинок є функцією їх
розмірів). Для колоїдних систем, як і для істинних розчинів, це спостерігається
в таких явищах, як броунівський рух, дифузія, осмотичний тиск. Частинки
y ультрамікрогетерогенних систем приймають
участь у тепловому русі і для них характерні всі
молекулярно-кінетичні закони. Завдяки цьому
1 можна експериментально визначити розмір, масу і
концентрацію частинок дисперсної фази.
2
Основою доказу теплового молекулярного
руху стало спостереження англійським ботаніком
х
 Робертом Броуном в 1827р. за допомогою
- величина зміщення від мікроскопа безперервного руху дрібних часточок
точки 1 до точки 2 – пилку папороті, завислих у воді. Коливання і
Рис.2.3 − Схема броу- переміщення частинок прискорювались із
нівського переміщення зменшенням їх розмірів і підвищенням
частинки золю температури і не були зв’язані з будь-якими
зовнішніми механічними діями. Перші висновки
про зв’язок відкриття Броуна з тепловим рухом
молекул були зроблені в кінці ХІХ ст. Гуї (1888 р.) і Експером (1900 р.).
Теоретичні обґрунтування броунівського руху були дані незалежно
Ейнштейном (1905 р.) і Смолуховським (1906 р.). Правильність одержаних
ними співвідношень була експериментально підтверджена при дослідженні
ліозолей Сведбергом (1909 р.), Перреном (1910 р.), а для аерозолів – де-