Page 157 - 130
P. 157

156

                      3.5.3 Дисперсні системи з твердим дисперсійним середовищем (тверді
               золі, солідозолі)
                      До  дисперсних  систем  з  твердим  дисперсійним  середовищем,  або  як  їх
               часто  називають,  твеpдиx  золів  (солідозолів)  відносяться  системи  з  газовою
               дисперсною  фазою  (Г/Т)  або  тверді  піни,  системи  з  рідинною  дисперсною
               фазою (Р/Т) – тверді емульсії і тверді золі з твердою дисперсною фазою (Т/Т).

                      3.5.3.1  Дисперсні  системи  з  твердим  дисперсійним  середовищем  і
               газоподібною дисперсною фазою (тверді піни)
                      Прикладом  твердої  природної  піни  може  служити  пемза  –  пориста
               губчаста  дуже  легка  гірська  порода  вулканічного  походження,  яка
               застосовується для полірування і шліфування, а також в будівельній справі
               для  виготовлення  пемзобетону.  Із  штучних  твердих  пін  можна  вказати
               піноскло  і  пінобетони,  які  широко  використовуються  як  будівельні  та
               ізоляційні  матеріали.  Позитивними  якостями  цих  матеріалів  є  мала
               густина,  мала  теплопровідність  і  досить  велика  міцність,  обумовлена  їх
               комірчастою  структурою  і  міцністю  дисперсійного  середовища.  Сюди
               потрібно  віднести  і  штучні  губчасті  матеріали,  виготовлені  на  основі
               полімерів (мікропориста гума, пінопласти і поропласти). В цьому розділі ми
               детальніше зупинимось на пінопластах і поропластах.
                      Пінопласти ( комірчасті полімерні матеріали) – газонаповнені пластмаси,
               в  яких  газ  заповнює  комірки,  які  між  собою  не  з'єднані.  Поряд  з  такими
               комірками  звичайно  є  деяка  кількість  комірок,  які  з'єднуються.  Пінопласти
               характеризуються малою об'ємною вагою, плавучістю, високими тепло-, звуко-,
               і  електроізоляційними  показниками.  Властивості  пінопластів  визначаються
               ступенем  спінювання,  будовою  комірок  і  хімічною  природою  полімера.
               Найбільш поширеними є такі способи виробництва пінопластів.
                      Спінювання         полімерів       у     високоеластичному          стані.     Твердий
               термопластичний  полімер,  що  містить  речовини,  що  спінюються  (тверді  або
               рідинні),  нагріваються  до  температури,  яка  на  декілька  градусів  перевищує
               температуру склування. При цьому газ, який утворюється в результаті розкладу
               або  випаровування  газоутворювача,  спінює  полімер.  Найбільше  поширення
               одержав  пресовий  метод  виробництва  пінопластів,  який  полягає  в  пресуванні
               суміші  порошкоподібного  термопластичного  полімера.  При  температурі  І40-
               І60°С  і  тиском  100-300  атм  газоутворювач  розкладається  з  виділенням
               газоподібних продуктів, які розподіляються або розчиняються в розм'якшеному
               полімері. Після охолодження виріб виймається із пресформи і нагрівається до
               100-І05°С.  При  цьому  внаслідок  розм'якшення  полімера  і  підвищення  тиску
               газу  виріб розширяється, утворюючи  пінопласт. До цього методу  відноситься
               виробництво  пінополістиролу  із  гранульованого  або  блочного  полімера.  В
               цьому  випадку  блочну  або  суспензійну  полімеризацію  стиролу  проводять  в
               присутності  низькокиплячих  рідин  (ізопентан,  бутан,  петролейний  ефір  і  ін.)
               або  насичують  ними  готовий  полімер.  Спінюють  останні  звичайно  в
               перфорованих формах парою або киплячою водою протягом декількох хвилин.
   152   153   154   155   156   157   158   159   160   161   162