Page 123 - 130

123

в результаті тієї чи іншої реакції. Він один з перших відзначив, що дисперсна
фаза завжди містить, як домішку, речовини, з яких вона була отримана. При
усуненні цих речовин (наприклад, методом діалізу) золь втрачає стабільність.
На основі цього Йордіс правильно вважав, що домішки не є індиферентними
для колоїдної системи. Згідно з Йордісом колоїдна частинка являє собою
комплексну сполуку складної будови. Аналогічного погляду дотримувався і
французький вчений Дюкло. Наприклад, склад частинок золя As 2S 3, який був
отриманий взаємодією As 2O 3 і H 2S і завжди містив невеликі домішки H 2S,
Дюкло виражав формулою As 2S 3  nH 2S.
Для подібної складної частинки Дюкло вперше запропонував назву
“міцела”. Невелику кількість стабілізатора в міцелі він назвав активною
частиною і вказав, що саме ця частина зумовлює рух частинки в електричному
полі та її присутністю пояснюється поведінка золя при введенні в нього
електроліту.
Паулі розширив уявлення Йордіса і Дюкло. Він також вважав, що міцела
складається з порівняно інертного ядра і здатної до йонізації активної частини.
Цю останню він назвав йоногенним комплексом, вважаючи його справжнім
комплексом за теорією Вернера і тому зображав будову міцели, наприклад,
 y 
арсен сульфіду , формулою xAs 2 S 3  yAs 2 S 4 H  yH .
Ця схема пояснює як заряд частинок золя арсен сульфіду, так і поведінку
золя при введенні в нього електролітів. Але така схема нічого не говорить про
те, яким чином забезпечується зв’язок між йоногенним комплексом та
неактивною частиною міцели. Ця схема не може пояснити й того, чому
колоїдні частинки характеризуються як загальним стрибком потенціалу на межі
двох фаз, так і особливим дзета-потенціалом, який проявляється тільки при
електрокінетичних явищах.
Поряд з розглянутими вище уявленнями, які можна назвати хімічними
гіпотезами будови міцели, існував також інший фізичний або адсорбційний
підхід. У 1914 р. Паннет показав, що кристали деяких нерозчинних у воді солей
особливо енергійно адсорбують із навколишнього розчину йони, які утворюють
з протилежно зарядженими йонами поверхні кристалу малорозчинні сполуки.
Причина цього явища полягає в тому, що при утворенні малорозчинної солі
енергія гідратації завжди менша енергії кристалічної гратки.
Дальший розвиток цієї концепції та застосування її для пояснення
утворення колоїдних систем належить Фаянсу. Він вважав, що колоїдні
частинки є ультрамікроскопічними кристаликами і що, наприклад, кристалики
AgI, які отримані в результаті реакції KI, взятого в надлишку, з AgNO 3 і
знаходяться в розчині калій йодиду , мають тенденцію до росту. Оскільки із
+ – + –
йонів K і I , що присутні в розчині, нерозчинну сполуку з йонами Ag і I , що
–
знаходяться на поверхні кристалу, здатний давати тільки I , він один і здатний
–
добудовувати кристал. Зрозуміло, що добудовування кристалу йоном I може
продовжуватися тільки доти, поки цим йоном не будуть закриті на кристалічній
–
+
поверхні всі йони Ag , які тільки й можуть взаємодіяти з йоном I внаслідок
різнойменності зарядів. Добудова кристалу AgI має місце і тоді, коли кристал