Page 9 - 6897

і стало очевидним, що за таких умов існуючі методи проектних
оцінки втратили свою адекватність. Зокрема, це й спонукало
прийняття в 1970 році у Сполучених Штатах «Закону про
національну політику в галузі навколишнього середовища» або
NEPA, про який уже згадувалося. Цей закон було прийнято урядом
під тиском суспільства і він визначав федеральну екологічну
політику. Надзвичайно важливим аспектами даного закону стали: 1)
вимога щодо підготовки загальнодоступних «Заяв про вплив на
навколишнє середовище» (Environmental Impact Statement, EIS ) для
усіх федеральних проектів; 2) участь суспільства у формуванні
проекту; 3) обґрунтоване прийняття рішення. Цей закон відіграв
провідну роль у розвитку сучасних підходів до екологічної оцінки
та відповідної системи понять.
В перші ж роки свого застосування процес оцінки у
відповідності до NEPA називався NEPA–процесом. Однак, пізніше
він отримав особливу назву Environmental Impact Analysis (аналіз
впливу на навколишнє середовище), а невдовзі після того —
Environmental Impact Assessment (EIA). Слід зазначити, що саме цей
термін EIA був домінуючим продовж 70-х років минулого століття
при визначенні систематичного процесу аналізу потенційних
екологічних наслідків від запланованої діяльності та врахування
його результатів у процесі прийняття рішень.
З моменту введення екологічна оцінка (ЕО) була суттєво
розширена і в наш час широко використовується як підхід до
проектування та екологічного регулювання. Впродовж років ЕО все
більше використовувалися в інших країнах і через 20 років в
Декларації Ріо-де-Жанейро лунає заклик прийняти ЕО у всьому
світі. Як результат ЕО приймалася й успішно застосовувалася в
різних країнах шляхом нововведень на законодавчому рівні,
впровадження нових процедур і розробки методологій. І в такий
спосіб екологічна оцінка стала цілком успішним політичним
механізмом.
Розвиток екологічної оцінки прийнято поділяти на декілька
етапів [10]:
- початкового розвитку (початок 70-х);

9