Page 26 - 6897

Про райони Середземного моря, що особливо
охороняються
Гельсінкська конвенція Про захист морського
1992
середовища Балтійського регіону
Бухарестська конвенція Про захист Чорного моря від
1992
забруднення та протоколи до неї
Софійська конвенція Про співробітництво в області
1994
охорони і використання річки Дунай
Модельний екологічний кодекс для держав-учасниць
2007
Співдружності Незалежних Держав

Екологічна політика – це закріплена на законодавчому рівні
стратегія держави у вирішенні екологічних питань, в тому числі
пов’язаних з управлінням ресурсною базою країни.
Сьогодні в науковій літературі можна знайти багато визначень
терміну екологічна політика. Однак, сутність цього поняття
полягає в регулюванні суспільством своїх відносин з навколишнім
природним середовищем. Так, наприклад, у визначенні мети
екологічної політики Микола Хилько [12] стверджує, що «вона
зводиться до свідомої і планомірної діяльності суспільства,
спрямованої на формування навколишнього середовища, якість якої
не суперечила б соціально-біологічним потребам індивідів,
забезпечуючи можливості їх розвитку».
Внаслідок інтенсивного використання природних ресурсів і
залучення до колообігу непритаманних для біосфери природних
елементів і новосинтезованих сполук, людство в епоху
технократичного суспільства створило середовище, яке в багатьох
випадках є нетолерантним для проживання людини, а іноді, й
відверто ворожим. В основі екологічної політики мають бути
закладені такі базові природоохоронні принципи як: принцип
історизму, принцип системності, принцип суспільної доцільності,
принцип біосферизму, принцип адаптації, принцип планетарної
єдності, принцип стійкого розвитку і принцип пріоритету
екологічної безпеки. Необхідно зменшити антропогенне
навантаження на навколишнє середовище, вже суттєво перетворене
людиною. Для цього, на думку фахівців [4,11] необхідно принаймні
два види регулюючих впливів: скорочення вилучення сировини з

26