Page 22 - 6897

просторів" [8]. Однак без врахування в практичній діяльності
біологічних законів розвитку, задоволення поточних економічних
інтересів відбуватиметься виключно за рахунок природи і
майбутніх поколінь, провокуючи все нові прояви екологічної кризи,
ліквідація наслідків яких потребує все зростаючих економічних
затрат суспільства. При цьому розробка і виконання суто
природоохоронних програм, чи програм спрямованих на зупинення
негативних тенденцій розвитку в окремих, нехай найважливіших,
компонентах довкілля не тільки в окремих регіонах, а й навіть в
глобальному масштабі проблеми жодним чином не вирішує.
Розуміння цього факту й стало причиною явища, яке вже понад 20
років тому отримало назву «екологізація світової політики».
Конференція Організації Об’єднаних Націй по навколишньому
середовищу і розвитку 1992 року (КООННСР) підтвердила
існування солідарної відповідальності країн за формування тиску на
довкілля в планетарному масштабі, а також необхідність
досягнення нової рівноваги між структурами виробництва та
споживання. Прийнятою на конференції програмою «Порядок
денний на ХХІ сторіччя» передбачене зосередження зусиль
світового співтовариства на вирішенні наступних крупних завдань:
- зміна структур виробництва і споживання;
- включення питань охорони довкілля та розвитку в процес
прийняття рішень;
- охорона атмосфери;
- раціональне використання водних ресурсів;
- стійкий розвиток лісового господарства;
- стійкий розвиток сільського господарства та сільської
місцевості;
- екологічно безпечне поводження з токсичними хімічними
речовинами;
- обмін екологічно прийнятними технологіями;
- зростання ролі і поінформованості основних груп населення;
- інформаційне забезпечення прийняття рішень.
Для забезпечення стійкості в довгостроковій перспективі в
екологічних програмах окремих країн необхідно враховувати
конкретні глобальні зобов’язання і перспективи. ЄЕС визнає, що
будь-які програми розвитку можуть бути життєздатними лише за

22