Page 63 - 6869
P. 63

викликають особливий  інтерес.  Всі  ці  особливості  дають  підставу
                            розглядати його окремо, тим більше, що він має багато спільного і з
                            залізистими  хлоритами,  які  не  включають  в  число  глинистих
                            мінералів.
                                  Густина  глауконіту  2,5-2,86.  Твердість  2.  Колір  –  яскраво-
                            зелений,  інколи  темний,  зеленувато-синій,  інколи  світло-зелений  і
                            майже  безколірний,  жовтуватий.  Хімічний  склад  глауконіту
                            мінливий, як і властивості. Його компоненти: SiO 2 (40-56%); Fe 2O 3
                            (16-22%);  FeO  (1,5-3,0%);  Al 2O 3  (4-9%);  K 2O  (5-7%);H 2O  (6-8%);
                            MgO  (2-4%).  Крім  названих  сполук  в  незначних  кількостях
                            зустрічаються інші елементи, а також органічна речовина.
                                  Виходить , що глауконіт – це різновидність гідрослюди, в якій
                            Al  широко,  але  не  повністю  заміщений  трьох-  і  частково
                            двохвалентним залізом, а також магнієм.
                                  Глауконіт  може  мати  різний  генезис.  Він  інколи  заповнює
                            раковини форамініфер, виникає, як і інші глинисті мінерали шляхом
                            розкладання  та  заміщення  алюмосилікатів,  особливо  біотиту;
                            випадає  з  розчинів  самостійно,  заповнюючи  тріщини  і  пустоти,
                            цементує піщані зерна та утворює тонкі нальоти на поверхні грунту.
                                  Глауконіт  вміщає  залізо  переважно  в  окисній  формі  з
                            домішками  закисного  і  формується,  очевидно  в  перехідному
                            середовищі від окисного до відновного. Відмічено, що супутниками
                            глауконіту є желваки фосфоритів і що він часто спостерігається там,
                            де проходять сильні течії, особливо, холодні.

                                                  Осадки Чорного моря
                                  Западина Чорного моря досягає глибини  2200 м, а на глибині
                            всього  45 м  відділяється  від  Середземного  моря порогом.  Верхня
                            частина  вод  Чорного  моря  до  150-200  м  помітно  опріснена,
                            піддається сезонним коливанням температури  і вміщає нормальну
                            кількість кисню. Нижче, внаслідок притоку більш теплої, але більш
                            солоної  і  тому  більш  важкої  середземноморської  води,  в  морі
                                                                          0
                            встановлюється постійна температура близько 9  і солоність 2,23%.
                            Тому його глибокі води важчі, ніж поверхневі. В результаті цього
                            поверхневі води, які збагачуються киснем із повітря, не опускаються
                            нижче  150-200  м,  із  цієї  глибини  кисень  поступово  зникає  і
                            появляється H 2S. Внаслідок цих процесів осадки Чорного моря (рис.
                            12.1)  розпадаються  на  мілководні  з  багатою  донною  фауною  і
                            глибоководні – німі, без живих організмів.














                                                            62
   58   59   60   61   62   63   64   65   66   67   68