Page 58 - 6796

найкращі оратори, посилаючись на так звану теорію формування розумових дій
П.Я. Гальперіна, а також дослідження нейропсихолога А.Р. Лурії, рекомендують:
 готувати повний текст публічного виступу;
 надрукувати його, прочитати для себе вголос, пам’ятаючи, що читання однієї
сторінки триває в середньому 2 хвилини. Це дасть змогу, по-перше, впорядкувати
матеріал і не заплутатися в ньому, а по-друге, орієнтуватися в його обсязі та часі;
 підкреслювати найважливіші думки;
 виокремлювати основні смислові блоки так, щоб перехід від одного до другого був
природним;
 визначити основні думки в кожному блоці, їхню аргументацію, відповіді на можливі
запитання і т. ін.
Досвідчені оратори вважають, якщо так працювати, то від самого початку текст не буде
сумою окремих висловлювань, а цілісною структурою, в якій виділяються основні й другорядні
питання, сильні та слабкі сторони чисто «ораторські» та змістовні прийоми. Тоді втрачається
залежність від тексту, і він підкоряється тому, хто виступає. Промовець зможе говорити
спокійно, невимушено, скорочувати текст, перебудовувати, доповнювати, а згодом майже не
користуватися ним.
Усім подобається слухати промовця, який вміє включати до виступу цікаву оповідку й
робить це доречно. Але слід також зважати на те, що немає нічого гіршого, ніж невдало
сказаний жарт, бо слухачі почнуть реагувати на нього і перестануть слухати. Якщо є
можливість проілюструвати тему виступу наочними матеріалами, треба цим неодмінно
скористатися. Це гарантує більшу увагу слухачів, бо вони не лише чутимуть, а й бачитимуть.
Проте слід спочатку переконатися в тому, що в приміщенні є технічні засоби і вони
перебувають у робочому стані, а ви вмієте з ними працювати.
Досить поширене явище серед промовців – страх перед аудиторією. Він дається взнаки
по-різному: може тремтіти голос, вкриватися червоними плямами обличчя, виявлятися
блокування будь-яких проявів волі. Найгірше, що це підсилює страх, і промовець зазвичай
думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення «екзикуції», бо
усвідомлює, що прояви страху помітні для слухачів. Знаючи про це явище, людині, яка має
виступати, слід працювати над собою, використовуючи психологічні засоби впливу.

8.5 Види та форми ділового спілкування

Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії пов’язані
з предметом спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити його спрямованість.
Спілкування – це обмін інформацією, передача її однією людиною іншій. Формами
спілкування є діалог, полілог, монолог. Обов’язковим учасником спілкування, крім мовця, є
реальний чи уявний слухач. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове та ін.
Змістом ділового спілкування є «діло», з приводу якого виникає і розвивається взаємодія.
Найважливішими складниками поняття ділове спілкування вважають:
 встановлення контакту;
 вміння розмовляти;
 вміння слухати.
На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним
змістом виступає соціально значуща діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування – це
усний контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідно повноваження і ставлять
перед собою завдання розв’язати конкретні проблеми.
Обставини, за яких відбувається усне ділове спілкування, дуже неоднакові: адже зовсім
інші вимоги ставить перед нами розмова з одним співбесідником, з кількома – і з цілим загалом
слухачів.
По-різному будуємо розмову, якщо людина сидить перед вами і якщо вона телефонує.
Ми розглянемо такі види усного ділового спілкування: нарада, телефонна розмова, ділова
бесіда.
55