Page 273 - 6783

Політична ідеологія є стрижнем політичної свідомості

індивідуального, колективного соціального суб’єкта і вирішальною
мірою визначає рівень його політичної культури.
У політичній культурі політична психологія та ідеологія

перебувають у єдності і взаємодії. Особливістю цієї взаємодії є те, що
обидві вони виражають інтереси одних і тих самих соціальних
спільностей, але з різним ступенем глибини та узагальнення. Якщо
політична психологія відображає політичне буття безпосередньо, то

політична ідеологія – опосередковано, через політичну психологію і
систему соціально-економічних відносин.

11.2. Політична ідеологія – це система концептуально
оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних,
філософських уявлень, поглядів та ідей, що відображають ставлення

людей до навколишньої дійсності та один до одного, способи пізнання
та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних
соціальних груп та суб’єктів політики. Тобто політична ідеологія – це не

просто певна система поглядів та ідей. Її специфіка полягає в тому, що
ця система поглядів та ідей обов’язково відображає становище певних
класів, соціальних груп, націй, їхні інтереси і уявлення про реалізацію
цих інтересів. Ідеологія дає цілісне трактування суспільного життя, його

сенсу, спрямованості, перспектив та передбачає певні способи
вирішення суспільних проблем. А сама суть цих способів вирішення так
чи інакше пов’язується з інтересами певних соціальних груп.

Вперше термін «ідеологія» (від грецького idea – слово, вчення)
вжив французький філософ і економіст Дестют де Трасі в книзі
«Елементи ідеології» на початку ХІХ ст. для позначення вчення про
ідеї. Мислитель стверджував, що ідеологія має бути точною наукою і

вживав цей термін у позитивному значенні. В наполеонівській Франції
термін «ідеологія» набув негативного відтінку. «Ідеологами» тоді

називали людей, які проповідували відірвані від практичних питань
суспільного життя і реальної політики погляди. Класики марксизму в
«Німецькій ідеології» також трактували ідеологію як ілюзорну
свідомість, що відображає дійсність у викривленому, перевернутому

вигляді. На їхню думку, за умов, коли існують так звані «антагоністичні
класи», люди не здатні витворити наукове розуміння суспільства. Тому
і пригноблені, і гнобителі внаслідок свого соціального становища мають

спотворені, викривлені уявлення про суспільство, державу, право тощо.

273