Page 14 - 6783

– аналітичну, що дозволяє аналізувати, оцінювати результати

діяльності держави, партій та інших елементів політичної організації
суспільства;
– регулятивну, що допомагає забезпечити вплив людей і

організацій на політичний процес, їхню участь у політичних подіях;
– прогностичну, за допомогою якої передбачають політичні
процеси, своєчасно корегують політику;
– світоглядну, через яку утверджуються цінності, ідеали, норми

цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних
суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у суспільстві,
оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Ця функція

політології дозволяє правильно оцінити співвідношення
загальнолюдських і класових (групових) інтересів та визначити своє
місце в політичному житті суспільства;

– прикладну (практичну), що забезпечує вироблення практичних
рекомендацій про шляхи, механізми реалізації політичних знань, про
раціональну організацію політичних процесів.

Політологія формує політичну культуру народу, сприяє створенню
громадянського суспільства, забезпеченню прав і свобод людини,
утвердженню гуманізму та людяності, поширенню демократичних норм
і цінностей, ідей та ідеалів, інформації та знань у суспільстві.

1.4. Про політологію можна сказати, що вона настільки стара,
давня, наскільки й сучасна. Уже мислителі Стародавньої Греції дали

визначення політичних режимів, ввівши такі поняття як «монархія»,
«олігархія», «аристократія», «демократія» тощо. З того часу політична
філософія стає обов’язковим атрибутом духовного життя усіх
суспільств. Але якщо античні мислителі все ще не виділяли політологію

з етики і філософії, то в творчості італійського мислителя епохи
Відродження XVI ст. Н. Макіавеллі вчення про політику розглянуто як

самостійну галузь знань. Мислитель звільнив політичну науку від
релігійно-етичної форми, розглядав політичні процеси як природні, що
відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об’єктивних
закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив

державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню
практичних завдань. Н. Макіавеллі вважають основоположником
політичної науки Нового часу, хоча мислителю ще не були відомі

наукові методи аналізу, а сама ця наука ще не була політологією в
сучасному її розумінні.

14