Page 9 - 6783

очевидністю і необхідністю, як закони природи. Суспільно-політичні

явища перебувають під впливом багатьох випадкостей, у тому числі
суб’єктивного чинника, а тому не можуть визначатись у межах суворо
детермінованих причинно-наслідкових зв’язків. Закономірності

суспільного, в тому числі політичного розвитку проявляються лише як
тенденції, що відображають необхідні та стійки зв’язки між істотними
сторонами явищ і процесів. Тому заперечувати існування таких
закономірностей взагалі або можливість їхнього наукового пізнання (як

це робить позитивізм) – неправомірно. Заперечувати закономірності
політики – заперечувати саму можливість політології як науки.
Отже, предмет політології доцільно визначати не просто через

політичну систему чи владу, а через закономірності їхнього
функціонування. Крім того, беручи до уваги, що сутністю політики є не
влада, а управління суспільством (влада виступає лише засобом

політики), яке здійснюється через інститути політичної системи,
політологію можна визначити і як науку про закономірності діяльності з
керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.

Сучасні науковці виділяють різні групи закономірностей
політології. Так, згідно з одним із підходів, вони є: 1) політико-
економічні (відображають співвідношення між економічним базисом і
політичною владою як елементом надбудови); 2) політико-соціальні

(характеризують розвиток політичної влади як особливої соціальної
системи із своєю внутрішньою логікою і структурою ); 3) політико-
психологічні (відображають взаємовідносини між особою і владою).

Інший підхід акцентує на таких групах закономірностей
політології як:
1) закони структури, що визначають сутність форм і методів
організації політичних систем, їхню внутрішню спрямованість та

взаємозумовленість (наприклад, закон вольового відображення і
закріплення потреб, інтересів соціальних суб’єктів, найважливішим

виявом якого виступає публічна політична влада; закон поділу
державної влади на законодавчу, виконавчу і судову в демократичних
політичних режимах і закон максимальної концентрації державної влади
– в тоталітарних; закон організації політичної діяльності, коли соціальні

суб’єкти можуть виражати свою політичну волю, свій політичний
інтерес як стихійно, спонтанно, так і посередництвом організації
(наприклад, у політичні інститути та структурування ) тощо;

2) закони функціонування політики визначають її
життєдіяльність як особливого організму. Дія цих законів відтворює

9