Page 33 - 6745

з товстою емульсією створюють нерізкість зображення величиною до 0,5 мм, а
тонкі, які світяться менш яскраво, – до 0,2 мм.

Рисунок 1.11 - Закономірність виявлення плоскої розмежувальної
поверхні

Контактна нерізкість виникає у разі часткової відсутності тісного

прилягання посилюваних екранів до плівки.
Фотографічну нерізкість зображення рентгенівської плівки зумовлюють
зерниста будова та товщина світлочутливого шару. Її величина не перевищує

0,05 мм. Наявність двох світлочутливих шарів емульсії зумовлює деяку
нерізкість зображення внаслідок паралакса, тобто незбігу зображення з обох
боків плівки. Паралакс відсутній тільки в тому місці рентгенограми, на яке

центральний промінь падає перпендикулярно до площини плівки. Паралакс
стає більш помітним тільки в разі зйомки косо спрямованими променями, а
також у разі розглядання мокрої рентгенограми (при цьому паралакс виникає

внаслідок набухання желатини обох фотографічних шарів плівки). Тому
необхідно вивчати тільки сухі рентгенограми.
Як відомо, більшість рентгенограм виконується за допомогою комбінації
посилювальних екранів з фотоплівкою, чутливою до рентгенівського проміння

та видимого світла. Використання такої системи спрямоване на зниження
променевого навантаження на хворого, підвищення контрастності зображення і

скорочення часу експозиції. Однак в традиційній системі екран - плівка,
рентгенівське проміння і світло від люмінофора посилювального екрана
поширюється в усіх напрямках. Фотони світла, проникаючи черес емульсію
прилеглого боку плівки і її прозору основу, діють на емульсію протилежного

боку плівки. Нерізкість отримуваного зображення на прилеглому до екрана
шарі емульсії залежить від розмірів кристалів люмінофора, а на віддаленому
вона зростає внаслідок розсіювання проміння та перехрещування проміння

кристалів люмінофора від прилеглого і віддаленого посилювального екранів –
так зване явище кросверу. У зображенні, що з’являється на плівці, виникає
паралакс.