Page 193 - 6722

як при осадженні інших металів. Концентрація хромового
ангідриду в електроліті може коливатися в широких межах -
від 100 до 400 г/л, а сірчаної кислоти - від 1 до 4 г/л
(причому співвідношення СrO 3:Н 2S0 4 повинне знаходитися в
межах 90:120). В цьому випадку вихід по струму хрому
найбільший і процес технологічно стійкіший.
Кількість тривалентного хрому у ванні повинна бути
3-4% вмісту хромового ангідриду; електроліз в хромокислих
електролітах ведеться з нерозчинними свинцево-сурмистими
анодами.
Застосування розчинних хромових анодів неможливе
з огляду на те, що:
- анодний вихід по струму хрому в 6…8 разів вище
катодного;
- процес осадження хрому проводиться при високій
2
катодній щільності струму D к = 20…30 А/дм ). При
підвищенні катодної щільності струму збільшуються
твердість осаду і крихкість шару, а при знижених значеннях
осади виходять пластичними;
- зворотна залежність виходу по струму від
температури електроліту і його концентрації. З підвищенням
концентрації електроліту вихід по струму різко знижується,
тоді як в більшості інших гальванічних процесів вихід по
струму підвищується;
- хромові ванни мають погану розсіюючу здатність,
тобто товщина осадів виявляється нерівномірною залежно
від положення анода по відношенню до деталі (катоду). На
найближчих до анода ділянках формується більша товщина
шару, а на віддалених - менша;
- виникнення значних розтягуючих напружень в
електролітично нанесеному шарі. Напруження тим більші,
чим товстіші покриття. При певній товщині розтягуючі
напруженння досягають таких значень, які приводять до
відшаровування покриття. У хромових покриттях у зв'язку з
цим знижується втомна міцність на 20…30%.
Вказані недоліки хромових покриттів накладають

191