Page 171 - 6631

Спокута, спокутування – догмат у християнстві, сутність якого полягає в тому, що Бог-
Отець приніс у жертву свого сина для с. людських гріхів.

Сприймання – цілісне відображення предметів і явищ дійсності в сукупності
притаманних їм властивостей на основі комплексу відчуттів.

Старий Завіт – дохристиянська частина Біблії, яку іудеї і християни вважають
священною. Християни розрізняють у с.З. такі книги: П’ятикнижжя Мойсееве (Буття, Вихід,
Левіт, Числа, Повторення Закону), книги історичні, книги «великих» і «малих» пророків та
повчально-поетичні книги. Православні визнають 50 книг с.З., з яких 39 – канонічні, 11 –
неканонічні, але корисні для читання; католики вважають 39 книг першоканонічними, інші –
другоканонічними; протестанти визнають лише 39 книг. У с.З. розповідається про створення
світу і людини, про договори між Богом і людьми, первородний гріх, потоп, складні ситуації з
життя Богом обраного єврейського народу. Тут містяться також різні молитви (псалми),
філософські роздуми, епічні твори, афоризми, лірична поезія тощо.
Страждання – почуття, пов’язане з терпінням болю, нестат- ків, тягот як наслідок
гріхопадіння.
Субстанція (лат. substantia – сутність) – вічна, незмінна першооснова всього сущого, його
об’єднуюче начало.
Субстрат (лат. substratum – підстилка) – 1) загальна, єдина основа різноманітних явищ,
основа спільності або подібності однорідних явищ; 2) речовина або предмет.

Суна (араб. звичай, зразок) – святий переказ ісламу, викладений у формі висловів
Мухаммеда та оповідей його діянь людьми, які близько знали пророка.

Сунізм – один із напрямів ісламу, прибічники якого визнають святість не лише Корану, а
й Суни.

Сцієнтизм (лаг. scientia – знання, зразок) – світоглядна позиція, в основі якої лежить
уявлення про наукове знання як найвищу культурну цінність і достатню умову орієнтації
людини у світі.

Таїнство – обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церкви, віруючому
передається Божа благодать.
Творчість – синтез різних форм діяльності людини з метою створення нових якостей
матеріального і духовного буття.
Телеологія (гр. telos – ціль і logos – вчення) – вчення про доцільність сущого, згідно з
яким все для чогось призначено, має свою мету.

Теогонія (гр. theos – Бог і goneia – народження) – сукупність міфів про походження і
родовід богів.

Теодицея (гр. theos – Бог, dike – справедливість, право) – релігійно-філософське вчення,
яке ставить за мету довести, що наявність у світі зла не суперечить уявленню про Бога як
втілення абсолютного добра. За Лейбніцем, який увів це поняття (1710 р.), світ є «досконалим
творінням», бо створений досконалим Богом, а зло є незмінним супутником добра, форма
випробовування для людей, зміцнення їх релігійної віри.
Теократія (гр. theos – Бог і kratos – влада) – форма державного правління, за якої
політична влада належить главі церкви, духовенству. Приклад: держава Ватикан.
Теологія (гр. theos – Бог і logos – вчення) – систематизований виклад релігійного вчення
про Бога; сукупність вироблених певною релігією доказів істинності власних догм, правил і
норм життя духовенства і віруючих, боговстановленості віровчення і церкви. Інша назва –
богослов’я.

Теософія (гр. theos – Бог і sophia – мудрість, – досл. богомудрість, богопізнання) –

171